Тоталітаризм у німеччині

§2ТОТАЛИТАРИЗМ, Посібник для загальноосвітніх навчальних закладів

05.01.2016

Посібник для загальноосвітніх навчальних закладів Під редакцією доктора історичних наук, професора в. І. Уколової

ТОТАЛІТАРИЗМ

У період між першою і другою світовими війнами в ряді країн світу сформувалися політичні режими, які отримали назву тоталітарних. Тоталітаризм — особливе явище, властиве тільки XX ст. він якісно відрізняється від древніх східних деспотій, і від диктаторських режимів (у тому числі і сучасних йому).

^ Природа тоталітаризму

У істориків і політологів поки що не склалося єдиної думки щодо природи та сутності тоталітаризму: це досить складний феномен, за уявною простотою якого крилися різноманіття і певна гнучкість. Крім того, в різних регіонах і ти-

• Феномен від грецького «є» — у філософському сенсі явище, в якому виявляється сутність кость чого-небудь; рідкісне, незвичайне явище.

441

пах цивілізацій тоталітарні режими істотно відрізнялися один від одного, що також ускладнює єдину характеристику тоталітаризму. Тим не менш ряд відмітних ознак тоталітаризму вже виявлено.

Тоталітарні режими завжди прагнуть до повного панування над особистістю і суспільством в цілому. На практиці це означає жорстке централізоване регулювання економіки і політики, засобів масової інформації, системи освіти й культури; зрощення державної влади і якої-небудь однієї партії (як правило, єдиною в країні); панування однієї жорстко сформульованої ідеології; поглинання особистості колективом і повне підпорядкування особистих інтересів громадським» (фактично інтересам держави); жорсткий контроль над суспільством з допомогою розгалуженого репресивного апарату; культ особистості лідера (вождя»).

Вперше слово «тоталітарний» (загальний, повний) стосовно до політичного режиму стали використовувати глава італійських фашистів Б. Муссоліні та їх ідеолог Д. Джентіле в середині 20-х рр. Визначаючи цим терміном свою політику, Муссоліні підкреслював, що має намір забезпечити єдність особистості, партії і держави в ім’я торжества вищої, національної ідеї. У лексиконі противників фашизму термін «тоталітарний» відразу ж придбав негативний сенс, став синонімом слів «репресивний», «антидемократичний» і т. д.

Чому ж і як виник тоталітаризм? Його поява навряд чи можна пояснити тим, що якась партія чи політичний лідер раптом вирішили домогтися абсолютної влади. Тоталітаризм — явище світового масштабу, обумовлене конкретними історичними умовами.

Найважливішим завданням усіх товариств, що встали на шлях тоталітаризму, було прискорений економічний розвиток, завершення або перехід до модернізації у сфері економіки. Це було, по суті справи, єдиним і навіть неодмінною ознакою тоталітарних суспільств. Італія і особливо Іспанія і Португалія в 20-30-ті рр. залишалися полумодернизированными країнами і значно відставали від передових західноєвропейських країн. Росія, Німеччина і Японія ще на рубежі XIX—XX ст. зуміли увійти в число найбільш сильних світових держав, однак їх розвиток вже тоді відрізнявся нерівномірністю та незбалансованістю, типовими для країн «молодої» капіталізму. А от їхні політичні цілі були досить різні, а часом і полярно протилежні, як, наприклад, в Німеччині і СРСР.

На формування тоталітарних суспільств вплинули не тільки внутрішні, але і зовнішні фактори. Так, на економіці Німеччини важко позначилися перша світова війна і вельми обтяжливі умови Версальського договору. Росію потрясла революція 1917р. потім на країну обрушилася кровопролитна Громадянська війна, страшний шкоди економіці принесла і політика «військового комунізму». Не можна забувати і про важкі наслідки світової економічної кризи 1929-1933 рр. (Великої депресії), від якого постраждали практично всі країни Заходу, а найбільшою мірою — відстаючі, відрізнялися вкрай низьким рівнем життя населення.

Як уже говорилося, вирішення основного завдання — швидкого відновлення і подальшої модернізації економіки — переслідувало в різних країнах і різні політичні цілі. Наприклад, Німеччина і Японія прагнули з допомогою мілітаризації економіки в найкоротші терміни підготуватися до нової війни.

Специфічна ситуація склалася в СРСР, якому належало завершити процес модернізації, і в першу чергу провести індустріалізацію господарства. Становлення тоталітарного режиму в країні проходило одночасно з початком соціалістично! будівництва, яке вимагало кардинальної пере-‘ будівництва соціально-економічної, політичної і культурної сфер цивілізації. А оскільки у 20-ті рр. принципи формування нового ладу ще не були до кінця визначені, теорії доводилося на ходу «підлаштовуватися» під практику.

У результаті на частку радянського тоталітаризму випало одночасне виконання двох завдань: переклад країни в розряд передових індустріальних держав та побудову в ній соціалізму. Хоча деякі вчені схильні ототожнювати соціалізм і тоталітаризм, строго кажучи, це багато в чому різні феномени. Але конкретні обставини склалися так, що в СРСР наприкінці 20-х рр. була обрана модель прискореного тоталітарного переходу до соціалізму. Це було пов’язано не тільки з необхідністю швидко вирішити цілий комплекс складних внутрішніх проблем, але і з помітно загострилася міжнародною обстановкою — зародженням фашизму, зростанням загрози нової «великої» війни і, нарешті, жорстким протистоянням СРСР і капіталістичних держав.

Можна сказати, що для СРСР і інших країн тоталітаризм на певному етапі був неминучий і навіть необхідний? Теоретично існувала альтернатива йому: органічне, рівномірний розвиток, виключає форсовані і чреваті ризиком «стрибки». Звичайно, це більш довгий і повільний шлях, зате, як показала історія, він приносить більш надійні і грунтовні результати, не вимагаючи при цьому від суспільства виняткових зусиль, а нерідко і важких (в тому числі і людських) жертв. Однак не тільки Німеччина і СРСР, але і ряд інших країн обрали для вирішення своїх проблем саме тоталітаризм, і це доконаний факт.

Історичний процес дуже складний і дуже насичений подіями, тісно пов’язаними один з одним незримою ланцюгом причин і наслідків, щоб можна було покладатися на гіпотетичні «сценарії» розвитку, так і не здійснені на практиці. Ніхто не в змозі точно сказати (по суті справи, вгадати), яким, наприклад, було б сьогодні наше суспільство, якщо б розвивалось за іншими схемами — скажімо, з тією, яку намітив Ст. В. Ленін в останні роки життя, або по моделі, яку пропонували Н. В. Бухаріним. Втім, на припущення ми маємо право, і, використовуючи його, зауважимо, що у випадку уповільненої здійснення модернізації військово-промисловий потенціал СРСР до 1941 р. міг би виявитися іншим, що швидше за все призвело б і до іншого результату війни з Німеччиною.

Як же затверджувалися та функціонували тоталітарні режими, на які сили* вони при цьому спиралися? Факти переконливо свідчать, що тоталітаризм, як правило, користувався масовою, а на деяких етапах навіть практично загального підтримкою населення. У ряді країн перехід до тоталітаризму відбувався на основі демократичних виборів, як, наприклад, в Італії та Німеччині. Це, звичайно, не означало, що на момент такого переходу в суспільстві панувала повна одностайність. І італійські і німецькі комуністи, і соціалісти свого часу різко заперечували проти введення фашистів в уряди і парламенти. Однак партії Муссоліні і Гітлера спиралися на зростаючу підтримку мас.

Чому ж пояснювалася ця підтримка? По-перше, тим, що партії і лідери тоталітарного штибу демагогічно пропонували населенню мобілізувати всі сили для вирішення дійсно актуальних проблем, важливість яких в тій чи іншій мірі усвідомлювалася суспільством. По-друге, розрахунки тих, хто проклав шлях до тоталітаризму, будувалися на вмілому використанні почуттів і настроїв натовпу — як благородств-

Демагогія від грецького «управління народом» — навмисне спотворення фактів, брехливі обіцянки, лестощі, використовувані для досягнення своїх цілей.

445

вих, так і низинних. В результаті переважна біль шинство населення тоталітарних держав (у тому числі і в СРСР) щиро відчувало себе мешканцями якогось виключного суспільства і творцями ще більш чудового «світлого майбутнього», заради якого не страшно йти на будь-які жертви. У СРСР, наприклад, без цієї віри навряд чи можна було здійснити такий потужний ривок вперед, дозволив країні здобути перемогу у Великій Вітчизняній війні і стати наддержавою.

У державах фашистського спрямування (особливо в Німеччині) всіляко -заохочувалися націоналістичні та шовіністичні настрої. Мрії про «Великої Німеччини», демагогическая гра на почутті національної гордості, ураженому поразкою в першій світовій війні, розпалювання антисемітизму — усе це збільшувало підтримку фашистів масами, одночасно пробуджуючи в суспільстві найтемніші варварські інстинкти.

Ці тенденції виявилися досить рано. Не випадково вже в 1923 р. російський філософ Н. Бердяєв, не по своїй волі покинув батьківщину, писав: «Гуманізм нової історії зжитий і у всіх сферах культури і суспільного життя переходить у свою протилежність, призводить до заперечення образу людини».

Відзначимо, що напередодні свого приходу до влади італійські і німецькі фашисти активно використовували зростаюче соціальне невдоволення мас. Вони критикували уряд за нездатність забезпечити вихід з економічної кризи, вирішити проблему безробіття і підвищити життєвий рівень населення. При цьому висувалися і такі, наприклад, гасла «Землю тим, хто її обробляє».

Важливо враховувати й те, що тоталітаризм затверджено дався в державах, де традиції демократії був слабкі або відсутні взагалі, тобто там, де їла’ жились міцні традиції сильної централізовано; влада, яка має відпрацьованими механізмами тиску на суспільство. Ось чому тоталітаризм в принципі не міг перемогти в таких державах, як Англія або США. Правда, в 30-е рр. держава і там (особливо в США) посилило контроль над економікою, борючись з наслідками Великої депресії і стихією ринку. Однак у нетоталитарных країнах процес «одержавлення» мав певні рамки і не переріс у систему, основний принцип якої Муссоліні сформулював так: «Все в державі, нічого поза державою».

^ Сила і слабкість тоталітарних систем

Встановлення тоталітарних режимів приносило досить неоднозначні результати, причому не тільки негативні. В Італії, наприклад, держава широко фінансував машинобудівні та металургійні підприємства, що рятувало їх від банкрутства в роки Великої депресії; влади давали кошти на проведення геологічних вишукувань, на розвиток важкої, добувної та синтетичної промисловості, енергетики. Ще в 20-е рр. вдалося вирішити зернову проблему, а до цього Італія була змушена ввозити з-за кордону до 20% споживаного хліба. Але за рахунок підвищення митних зборів, централізованих закупівель зерна, освоєння цілинних земель країна стала обходитися власними ресурсами. Потім, вже в 30-е рр. в Італії була створена система соціального страхування, введена сімейна надбавка до заробітної плати, яка також поступово підвищувалася.

Безумовні економічні успіхи були досягнуті і в Німеччині. Вже до 1936 р. в країні була повністю ліквідовано безробіття, а рівень розвитку важкої індустрії порівняно з 1928 р. виріс на 18,5%. При цьому йшла посилена мілітаризація економіки, але на відповідних підприємствах рівень заробітної плати був особливо високий, що, зрозуміло, могло викликати у населення тільки підтримку.

Безпрецедентний прорив в індустріальну цивілізацію здійснив Радянський Союз. До початку Великої Вітчизняної війни (починаючи, по суті справи, з 1928р.) був створений ряд нових галузей промисловості (верстатобудівна, авіаційна, тракторостроительная, автомобільна, хімічна та ін), побудовано до 9 тис. великих підприємств. Зростання промислового виробництва в цей період стабільно тримався на рівні 15-18% в рік. У результаті СРСР вдалося досягти економічної незалежності від Заходу в області стратегічних постачань, країна наблизилася по виробництву нафти, вугілля, електроенергії, сталі, цементу і т. д. до провідним європейським державам, а за деякими показниками навіть випередила їх. Був досягнутий значний прогрес у соціальній сфері, активно велися наукові розробки в авіабудуванні, машинобудуванні, хімії і т. д. Вельми успішно розвивалася військова промисловість, де були створені сучасні (в тому числі і оригінальні) види озброєнь, почалася розробка ракетної техніки.

Тим не менш цінність досягнень тоталітарних режимів була дуже відносною. По-перше, економічний розвиток йшов нерівномірно: перевага надавалась, як правило, важкої індустрії і військової промисловості. Потужні прориви в цих сферах виробництва здійснювалися в збиток розвитку легкої промисловості і сільського господарства. Яскравий тому приклад — серйозні диспропорції в економіці СРСР, дають себе знати і сьогодні.

По-друге, вражаючі «стрибки» вперед реалізувалися не тільки за рахунок державного планування та ентузіазму мас (хоча і ці фактори мали велике значення). Досить активно використовувалися і механізми насильства. У Німеччині, наприклад, після встановлення тоталітарного режиму робочі досить швидко були позбавлені права на страйк, їм заборонялося самовільно змінювати роботу і місце проживання, виїжджати за кордон. А в Італії ще в 1928 р. селянам було заборонено покидати землю без дозволу влади. Приблизно тоді ж і в СРСР селяни були фактично закріплені за колгоспами, аж до 50-х рр. їм не видавали паспортів. В тоталітарних державах, як правило, позбавлялися самостійності профспілки, заборонялися всі партії, крім правлячої. Держава вдавалася до масових репресій проти інакомислячих і навіть тих, хто лише підозрювався в інакодумстві.

Жорсткий контроль держави над суспільством особливо активно застосовувався у фашистській Німеччині і в СРСР. Цей контроль, породжував у суспільстві атмосферу страху і непевності, не врівноважувався навіть значними досягненнями у сфері соціального забезпечення, плоди яких були доступні далеко не всім. У СРСР, наприклад, колгоспне селянство користувалося помітно меншими соціальними та іншими благами, ніж городяни.

по-третє, зосередження величезної влади в руках одного лідера (або невеликої купки правлячої еліти) нерідко призводило до військових, політичних або економічних авантюр. За тяготи другої світової війни, розв’язаної фашистською керівництвом Німеччини на чолі з Гітлером, довелося заплатити дорогу ціну всьому світу (в тому числі і самим німцям). Добре відомо, якої шкоди було завдано нашому суспільству в роки тоталітарного правління. І справа не тільки в придушенні будь-якого інакомислення з допомогою розстрілів або поміщення у ГУЛАГ і досить умовному характері демократичних прав, проголошених на папері. Силові методи в області економіки привели, наприклад, до хронічного — кризи в сільському господарстві вже у роки масової колективізації. А оголошення генетики і кібернетики «лженауками» вкрай згубно відбилося на розвитку деяких галузей радянської науки, в цілому переживала явний підйом. Ці та інші безглузді акції завдавали шкоди і самій тоталітарної влади, але, як не парадоксально, були «побічним» наслідком її природи.

Як показав час, тоталітаризм не в змозі довести до кінця і вирішення свого головного завдання — модернізацію. Модернізувалася не економіка в цілому, а лише її окремі (хоча і дуже важливі) галузі. На розвиток тоталітарних держав негативно позначалося й те, що їх влада постійно вдавалися до методів примусу в сфері політики і соціальних відносин, а це не відповідало вимогам сучасної епохи цивілізаційного розвитку і самої суті модернізації (див. с. 312— 315). За зовнішньою могутністю тоталітарної держави ховається органічно притаманна йому внутрішня слабкість, що рано чи пізно приводить його до загибелі.

Друга світова війна призвела до краху тоталітарні режими у Німеччині та Італії. Фашистський варіант тоталітаризму виявився найбільш нежиттєздатним. Правда, в Іспанії та Португалії режими фашистського типу існували ще три десятиліття, але, як вважають багато істориків, тоталітаризм у цих країнах з самого початку був «помірним», а після 1945 р. поступово змінювався в бік демократизації. Крім того, після смерті В. В. Сталіна (1953) радянський тоталітаризм набув більш м’які форми, що і продовжило його існування. Крах тоталітаризму в СРСР та інших соціалістичних країнах на рубежі 80-90-х рр. стало найважливішою подією кінця XX ст. Сьогодні тоталітарні режими у різному вигляді ще зберігаються в Північній Кореї, Іраку, на Кубі, у деяких інших країнах. І хоча неспроможність їх, здавалося б, переконливо доведена історією, навряд чи хто-небудь ризикне сказати, що тоталітаризм як явище зжило себе остаточно.

Тоталітаризм — один з гірких плодів індустріальної цивілізації. Він став можливий в епоху, коли люди повірили у всемогутність соціальної інженерії, тобто «планової», повністю регульованою перебудови структури суспільства: коли людина, сам того не помічаючи, поступово перетворювався на «коліщатко і гвинтик» виробничої і державної машини. Відсутність у індивіда здатності самостійно приймати рішення стало основою для появи тоталітаризму.

^ Не випадково Відомий психолог і філософ Е. Фромм навіть у найдемократичніших державах бачив паростки тоталітаризму:

«Ми не помічаємо, що стали жертвами влади нового роду. Ми перетворилися в роботів, але живемо під впливом ілюзії, ніби ми самостійні індивіди. Індивід живе у світі, з яким втратив всі справжні зв’язку, в якому все і вся інструмен-тализированы; і сам він став частиною машини, створеної його власними руками. Він знає, яких думок, яких почуттів, яких бажань очікують від нього навколишні, і мислить, відчуває і бажає у відповідності з цими очікуваннями, втрачаючи при цьому своє «я». »

Запитання і завдання

1. Дайте визначення тоталітарного режиму

2. В країнах якого типу тоталітаризм виникав 9 Які для цього потрібні умови?

3. Чому маси на певному етапі перестають підтримувати тоталітарний режим 7 Чому саме фашизм з’явився самим недовговічним і нежиттєздатним видом тоталітаризму 9

Короткий опис статті: тоталітаризм у німеччині

Джерело: §2ТОТАЛИТАРИЗМ — Посібник для загальноосвітніх навчальних закладів Під редакцією доктора історичних наук, професора…

Також ви можете прочитати