Епоха застою.. Внутрішня і зовнішня політика Брежнєва Л. І.

28.09.2015

Епоха застою». Внутрішня і зовнішня політика Брежнєва Л. В.

Період засто’я — періоду в історії СРСР, який охоплював два з невеликим десятиліття — з моменту приходу до влади Л. В. Брежнєва (1964) до XXVII з’їзду КПРС (лютий 1986), а ще точніше — до січневого Пленуму 1987 року, після якого в СРСР було розгорнуто повномасштабні реформи у всіх сферах життя суспільства. Також часто в публіцистиці використовується пропагандистсько-літературне кліше «Епоха застою».

Однією з головних проблем економіки СРСР був товарний дефіцит в країні. Товарний дефіцит у тих чи інших сферах був характерний для певних періодів в історії існування СРСР і сформував «економіку продавця» — виробники та система торгівлі в умовах планового господарювання не були зацікавлені в якісному сервісі, своєчасних поставках, привабливому дизайні і підтримці високої якості товарів. До того ж, із-за проблем, характерних для планової економіки, періодично зникали з продажу звичайні товари першої необхідності.

Слід зазначити, що дане явище відносилося не тільки до виробництва промислових товарів масового споживання («ширпотреб»), але, у значній мірі, і до великого промислового виробництва.

Внутрішня політика

З приходом Брєжнєва до влади органи держбезпеки підсилили боротьбу з інакомисленням — першим знаком цього був процес Синявського — Даніеля (1965).

Рішучий поворот у бік згортання залишків «відлиги» відбувся у 1968 році, після вводу військ в Чехословаччину. Як знак остаточної ліквідації «відлиги» була сприйнята відставка А. Т. Твардовського з посади редактора журналу «Новий світ» на початку 1970 р.

В таких умовах серед інтелігенції, розбудженої «відлигою», виникло і оформилося дисидентський рух, жорстко подавлявшееся органами держбезпеки аж до початку 1987 року, коли одноразово були помилувані більше ста дисидентів і гоніння на них практично разом зійшли на немає. За даними Д. А. Волкогонова, Брєжнєв особисто схвалював репресивні заходи, направлені проти активістів правозахисного руху в СРСР. Втім, масштаби дисидентського руху, як і політичних репресій, не були великими. Число щорічно засуджуваних за «антирадянським» статтями значно зменшилася: якщо при Хрущові можна було сісти за анекдот або просто за п’яну балаканину, то при Брежнєві саджали тільки тих, хто свідомо виступав проти радянської системи .

Частиною системи ідеологічного згортання відлиги був процес «ресталінізації» — прихованій реабілітації Сталіна. Сигнал був поданий на урочистому засіданні в Кремлі 8 травня 1965 р. коли Брежнєв уперше після багаторічного замовчування під оплески залу згадав ім’я Сталіна. Наприкінці 1969 р. до 90-річного ювілею Сталіна, Суслов організував ряд заходів по його реабілітації і був близький до мети. Однак різкі протести інтелігенції, включаючи її наближену до влади еліту, змусили Брежнєва згорнути кампанію. В позитивному ключі Сталін згадувався навіть Горбачовим у промові на честь 40-річчя Перемоги 8 травня 1985 року. Однак, в основному аж до початку 1987 року про Сталіна і його часу воліли просто мовчати.

У 1975 році відбувається повстання на «Сторожового» — збройне прояв непокори з боку групи радянських військових моряків на великому протичовновому кораблі (БПК) ВМФ СРСР «Вартовий». Ватажком повстання став замполіт корабля, капітан 3-го рангу Валерій Саблін.

Після 1975 року за роками правління Брежнєва міцно утвердилося визначення: «Епоха застою».

Зовнішня політика

В області зовнішньої політики Брежнєв немало зробив для досягнення політичної розрядки в 1970-х роках. Були поміщені американо-радянські договори про обмеження стратегічних наступальних озброєнь(правда, з 1967 року починається прискорена установка міжконтинентальних ракет в підземні шахти), які, проте, не підкріплювалися адекватними заходами довіри і контролю. Процес розрядки був перекреслений введенням радянських військ до Афганістану (1979).

У 1985-86 роках новим радянським керівництвом були зроблені окремі спроби поліпшити радянсько-американські відносини, проте остаточна відмова від політики конфронтації стався лише до 1990 р.

Спроби розширення радянської сфери впливу на різних континентах (Нікарагуа, Ефіопія, Ангола, В’єтнам, Афганістан і так далі) наводили до виснаження радянської економіки, фінансування неефективних режимів.

Короткий опис статті: внутрішня політика брежнєва

Джерело: Епоха застою». Внутрішня і зовнішня політика Брежнєва Л. В.

Також ви можете прочитати