Демократія і тоталітаризм

Коріння тоталітаризму: Хаотичний індивідуалізм ліберального суспільства

30.12.2015

Коріння тоталітаризму

Хаотичний індивідуалізм ліберального суспільства не може забезпечити тривалого стійкого стану системи: у суспільстві кристалізуються якісь більш стабільні структури — вони персоніфіковані переважно в колективістських з’єднаннях.

Однак постає питання про те, наскільки життєздатні і реальні ці спільності і чи не є вони фікціями юридичної або іншого порядку? Ще JI. Петражицький попереджав про небезпеку персоніфікації будь-яких соціальних організацій як носіїв панівних ідей. Віра в парламент і демократичні інститути є точно така ж персоніфікація народної волі, і зовсім не враховує того факту, що ці інститути (особливо парламент) є найбільш неорганічними з усіх можливих політичних утворень. Парламент — по своїй суті орган диктатури політичних партій, течій і думок, і в його струк — їуре і діяльності уособлюється головний принцип демократії — свобода вибору. Свобода представляється консервативного свідомості настільки ж неорганічним, як і примус в його різних формах: свобода асоціюється з порожнечею, вона негативна. ‘Політична свобода здається тільки запереченням, вона дорівнює відсутності принципів, непередбачувана і не має певних цілей та ідеалів. Парламент стає осередком і символом механічної суми індивідуальних і атомизированных свобод- :вих устремлінь.

Свободи вимагав та Ф. Достоєвський, якого ніяк не можна відвести до прихильників парламентаризму, але коли вибір здійснюється заради самого вибору, в свідомість незмінно закрадається брехня, і тоді формальна беззмістовність затуляє собою початкові гуманні і демократичні устремління. В демократіях всі форми виявляються досить короткочасними і спрямованими до чогось, що виходить за межі самої демократії. Вершителем історичних доль починає здаватися самій собі якась частина окремо взятого людського покоління, яка ніяк не може бути ототожнена з цілим народом: адже народ — це історичне ціле, що включає в себе не тільки живих, але й померлих, а також майбутні покоління. «У волю народу, загальну волю, органічну волю входять історичні перекази і традиції, історична пам’ять про покоління, що відійшли у вічність. Демократія не хоче цього знати, і тому вона не знає волі народу, а знає лише механічне підсумовування воль нікчемної купки сучасників»300. Тому в демократичному суспільстві нбт нічого органічного, нічого міцного, нічого від духа вічності — все це дуже характерна для ідей Нового часу, що породили демократію.

Сама ідея прогресу, теж продукт ідеологій Ренесансу і Нового часу, припускає, що для досягнення вищої стадії розвитку потрібно затратити сили і життя багатьох попередніх поколінь, підготовляють ґрунт для «земного раю».

Утопії прогресу протиставляють минулі покоління живуть і особливо прийдешнім. У них не може бути органічного зв’язку, так само як механічний прогрес мало схожий на процес органічного зростання: в основі породжених Новим часом утопічних уявлень лежить онтологічний індивідуалізм, що виключає як повторюваність, так і наступність у соціальній і культурній історії.

Реакцією на демократичний хаос часто стає колективістський тоталітаризм, у свідомості якого є своя релігійна трагедія і виявляється потреба в цілісному відношенні до життя. Але трагічна брехня тоталітаризму полягає в тому, що втрата духовного центру та поділу сфер людської активності долаються в ньому непридатними засобами — част — моє і окреме в рамках цього мислення починає претендувати. ла цілісність і тотальність. З точки зору тоталітарного сознат * ня суспільство є об’єкт для людини, детермінуючий його з- >поза, воно особливий по відношенню до людини організм і особлива сущ-* аость301. j

Тому колективізм не в змозі подолати глибинного Відчуження й ізольованості індивіда, утворені на його основі відокремлені соціальні групи — такі ж ізольовані індивідуальні одиниці, як і окремі індивіди, спираються тільки на зовнішні і внутрішні механічні зв’язку.

Метафізика колективізму передбачає, що соціальна спільність стоїть над людиною, і Бердяєв погоджується, що в суспільстві дійсно є якась особлива реальність, що включає не тільки «я» і «ти», але і породжує «ми». Проте брехня колективізму полягає в тому, що він переносить «морально — екзистенціальний центр, совість людини і його здатність до суджень і оцінок з глибин людської особистості в квазиреальность, що стоїть над людиною»302. Ця ідеологічна маніпуляцій-* ляция проводиться виключно з метою організаційного зміцнення суспільства, для чого і формується ця фіктивна реальність колективу, від якого мають виходити накази і керівництво. Народження колективізму як особливої форми політичного, єднання завжди пов’язане з утвердженням в соціумі почав авторитарності.

Колективізм не «соборність», а «сборность», і процес об’єднання тут безсумнівно носить механічний характер, що зовсім не виключає використання ірраціональних і містичних* аргументів. Створювана фікція колективної свідомості та колективної совісті на практиці відкриває можливості для домінування в суспільстві окремих груп людей, і за колективістської ідеології завжди ховається воля до влади незалежно від того, буде вона свідомою чи підсвідомою.

У процесі консолідації колективного підсвідомого виникали різні історично конкретні форми колективного цілого, починаючи від середньовічної теократії і абсолютної монархії і кінчаючи тоталітарним фашизмом303. Загальним для функціонування цих різноманітних форм завжди була тенденція до тотализа — ції влади, що охоплює не тільки сферу матеріального існування суспільства, але і сферу духу. Тоталітаризм старих теокра — тий висловлювався саме в таких намірах, хоча навіть саме деспотичне держава давнину не вимагало влади над душею людини і його повного поглинання тотальністю. Але теократична державність вимагала саме цього. Нездатний забезпечити органічну єдність, тоталітаризм цілком задовольняється і механічним, але за однієї умови — воно повинне бути повним і всеосяжним. Тоталітаризм — перевернута^ народжена індивідуалістичної свободою, протидіюча: реакція на соціальну атомізацію. Сфера його охоплення поширюється до тієї межі, за яким ще існує свобода. У цій; ситуації існування свободи виявляється пов’язаним з недосконалістю влади та її неспроможністю (не пов’язаної з бажанням-* ?м) покрити всі сфери людського існування.

Політична рівновага між станом свободи і тоталітарною^ царизмом нестійкий в силу нездатності плюралістичної сі-* системи зробити остаточний вибір. Хаотична і динамічна множинність прагне прийти до якогось стабільного стану, і тоталітаризм пропонує, як здається, для цього самьщ простий шлях. Він використовує схильність демократичних систем, що проголосили принципом свого існування свободу вибору, підкорятися якій-небудь незмінною і вічної істини. Але демократія не хоче робити цього добровільно і не збирається забезпечувати стійку духовну свободу — її волелюбність завжди зводиться до власної слабкості, нездатності зробити остаточний вибір і знайти стійкий і твердий принцип. Тоді-то тоталітаризм і використовує зовнішню і примусову силу, не обмежуючись у своїй експансії лише сферою соціального буття^ але захоплюючи і сферу духу.

Короткий опис статті: демократія і тоталітаризм Коріння тоталітаризму: Хаотичний індивідуалізм ліберального суспільства не може забезпечити тривалого стійкого стану системи: у суспільстві кристалізуються якісь більш стабільні структури — вони персоніфіковані переважно в колективістських з’єднаннях. Однак … — — Коріння тоталітаризму: Хаотичний індивідуалізм ліберального суспільства не може забезпечити

Джерело: Коріння тоталітаризму: Хаотичний індивідуалізм ліберального суспільства не може забезпечити

Також ви можете прочитати