Матеріалістичне розуміння історії в філософії Маркса К. кролі

18.09.2015

Матеріалістичне розуміння історії в філософії Маркса К. кролі е

Вступ 2

Матеріалістичне розуміння історії в філософії Маркса К. 3

Висновок 16

Список джерел: 17

Введення

Матеріалістичні розуміння (концепція) історії – це погляд на історію, розроблений К. Марксом, згідно з яким «матеріальні», або економічні, фактори відігравали головну роль у визначенні історичних змін.

Філософський матеріалізм Маркс вважав основою свого наукового світогляду. Цей матеріалізм був насамперед реакцією на ідеалізм Гегеля і младогегельянцев, прагненням протиставити йому пояснення світу «реальними», «практичними», «матеріальними» підставами.

Матеріалістичне розуміння історії вперше в систематичній формі викладено у написаній спільно з Енгельсом роботі «Німецька ідеологія». Соціальна філософія Маркса одержала вираз у передмові до «Критики політичної економії», в «Маніфесті Комуністичної партії», «Убогість філософії», «Капітал», а також у роботах Енгельса «Анти-Дюрінг», «Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії», «Походження сім’ї, приватної власності і держави» та інших творах.

Згідно з соціальної філософії марксизму, «не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість». Основою суспільного життя є спосіб виробництва, який представляє собою єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Він обумовлює сфери політики, права, моралі, філософії, релігії і мистецтва, які, в свою чергу, чинять активний зворотний вплив на суспільне буття.

Розглянемо в даній роботі матеріалістичне розуміння історії в філософії Карла Маркса.

Робота складається з вступу, основної частини, висновку та списку використаних джерел.

Матеріалістичне розуміння історії в філософії Маркса К.

Карл Маркс – мислитель, німецький економіст, філософ і політичний мислитель, творець. Він, в числі інших досягнень, розробив принципи матеріалістичного розуміння історії (історичний матеріалізм).

Головним фундаментальним працею К. Маркса, в якому матеріалістичне розуміння історії отримало всебічний розвиток, є чотиритомний «Капітал» (1843-1883 рр.). А вперше матеріалістичне розуміння історії як цілісної конструкції, було розроблено у спільній роботі К. Маркса та Ф. Енгельса «Німецька ідеологія» (1846).

Марксистське матеріалістичне розуміння історії виходить з положення, що спосіб виробництва, а слідом за ним обмін його продуктів становлять основу всякого суспільного ладу.

Матеріалістичне розуміння історії передбачає розгляд суспільства як соціального організму, як єдиної соціальної системи, джерело розвитку і формування якої полягає насамперед у ній самій, а не зовні.

Теорія суспільства, основою якої є матеріалістичне розуміння історії, визнає дію багатьох факторів. Виробничі відносини – це базис, але на хід історичного розвитку впливають політичні форми класової боротьби та її результату – державний устрій і т. п. правові форми, політичні, юридичні, філософські теорії, релігійні погляди (надбудова).

Обґрунтовуючи матеріалістичне розуміння історії, К.Маркс і Ф. Енгельс підкреслювали основний принцип, а саме, що розвиток історичного процесу обумовлено способом виробництва матеріальних благ і, насамперед, продуктивними силами; що з їх зміною змінюється спосіб виробництва, а разом зі способом виробництва – всі економічні відносини, а потім і вся надбудова суспільства.

Аналіз виробничих відносин дав їм можливість помітити повторюваність явищ суспільного життя; об’єднати явища і процеси, що відбуваються в різних країнах, поняттям суспільної формації.

З створенням теорії суспільних формацій, розробленої Марксом, з’явилася можливість розглядати кожну стадію суспільного розвитку в її реальної цілісності як особливий соціальний організм. Суспільна формація – основа того суспільного буття, яке, з одного боку, визначає свідомість, характер змісту соціальної діяльності людей, а з іншого, — сама є її результатом. Перехід від однієї суспільної формації до іншої пояснюється теорією конфлікту, вищим проявом якого є класова боротьба і соціальна революція.

Соціальний детермінізм Маркса – це одна з теорій, що пояснюють процеси взаємодії суспільства і особистості. Вона протистоїть міркуванням про суспільство й особистості взагалі. Так, «пороки» товариства детермінуються не «испорченностью» людської природи, а самим суспільством.

Визнання об’єктивної неминучості історичного процесу переходу суспільства від одного якісного стану до іншого не означає заперечення свідомої діяльності, участі людей в ламанні старих і створенні нових суспільних відносин. Навпаки, наукове розуміння об’єктивних закономірностей розвитку і функціонування суспільства створює передумови для справді творчої, цілеспрямованої діяльності людини.

Масштабом виміру людини у Маркса є не Дух і не Природа. На противагу цим заздалегідь заданим зовнішнім масштабами, у Маркса йдеться про предметно-перетворюючої діяльності самих людей, в ході якої вони змінюють і світ, і себе самих. Процес зміни людьми світу і процес зміни самих людей є історичний процес. Тому люди – продукти історії, а не Бога і не Природи. Таке основне положення того переконання, яке сам Маркс називав матеріалістичним розумінням історії.

«Мої дослідження, — писав Маркс, — привели мене до того результату, що правові відносини, так само точно, як і форми держави, не можуть бути зрозумілі ні з самих себе, ні з так званого загального розвитку людського духу, що, навпаки, вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах, сукупність яких Гегель, за прикладом англійців і французів XVIII століття, називає «громадянським суспільством», і що анатомію громадянського суспільства слід шукати в політичній економії» 1 .

Якщо ще більш коротко сформулювати суть матеріалістичного розуміння історії, то вона полягає в тому, що Маркс знайшов «в історії розвитку праці ключ до розуміння всієї історії суспільства» 2. У Гегеля праця – це тільки «середній термін» умовивід від однієї ідеї до іншої, а Маркс робить працю головним аргументом історичного розвитку.

Вже в ході критики гегелівської філософії права Маркс приходить до того, що не «громадянське суспільство» є похідним від «політичної держави», а навпаки – «політична держава» є відображення і вираження відносин людей у «громадянському суспільстві», тобто матеріальних відносин, в протилежність політико-ідеологічних відносин. У цьому положенні вже міститься матеріалістичне розуміння історії. Правда, висловлюючись мовою класичної діалектики, воно тут представлено в його особливій формі. А завдання полягало в тому, щоб висловити це розуміння у загальній формі.

Зазвичай виклад матеріалістичного розуміння історії Маркса починають з хрестоматійно-класичного формулювання, яку Маркс дав у Передмові до своєї праці «До критики політичної економії» в 1857 році. «В суспільному виробництві свого життя, — писав у цій Передмові Маркс, — люди вступають в певні, необхідні, від їх волі не залежні відносини – виробничі відносини, які відповідають певному щаблі розвитку їхніх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підноситься юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість» 3 .

При цьому зазвичай не звертають уваги на те, що в тому ж самому Передмові Маркс пише наступне: «Загальне введення, яке я накидав, я опускаю, так як за більш ґрунтовного роздумів вирішив, що всяке передбачення висновків, які ще тільки мають бути доведені, може перешкодити, а читач, який взагалі захоче слідувати за мною, має вирішитися сходити від приватного до загального.

Інакше кажучи, Маркс побоюється, що те, що було здобуто індуктивним шляхом, може бути сприйняте і зрозуміле як апріорна схема. І справа не в тому, що невірна думка, згідно з якою матеріальні відносини в громадянському суспільстві визначають усі інші. Адже якщо взяти громадянське суспільство, як воно зароджується у середньовічних європейських містах, то там воно ще жодного впливу на феодальне держава не надавало, а знаходилося під його тиском і загрозою.

І тільки в результаті буржуазних революцій виникли держави, які стали виконувати роль «нічного сторожа» при цивільному суспільстві. Сформоване громадянське суспільство стало дійсно визначати перспективу європейського політичного розвитку, і, тим не менш, без конкретного історичного розгляду тут обійтися неможливо.

Матеріалістичне розуміння історії, як постійно підкреслює Маркс, не є філософією історії, яка дає раз і назавжди вірну схему історичного розвитку людства, а це тільки метод для конкретного історичного дослідження, в результаті якого цей метод кожен раз підтверджує і конкретизує себе. Тому і сама формулювання цього методу у Маркса змінюється в міру його розвитку, у міру розвитку самих поглядів Маркса, які з певного моменту, за великим рахунком, не змінювалися в тому сенсі, що сьогодні він гегельянец, а завтра фейербахианец. Вірніше буде сказати, що позиція Маркса саме конкретизувалася.

Вже в «Критики гегелівської філософії права» починається це «перевертання» Гегеля, про який багато говорили і сперечалися марксисти в XX столітті. Причому це «перевертання» відбувається в рамках розуміння історії як розвитку суспільства. При цьому зрозуміло, що якщо громадська матеріальне буття первинно, то первинна і природа, яка є необхідною умовою матеріального суспільного буття. У спільній роботі Маркса і Енгельса «Святе сімейство» це матеріалістичне розуміння приймає вже форму такої критики раціонализму, згідно з якою не ідея визначає історію, а навпаки, вона є лише вираження реальної історичної практичної потреби. Нарешті, в «Німецькій ідеології», яка, як і «Святе сімейство», була написана Марксом вже разом з Енгельсом, матеріалістичне розуміння історії знаходить своє найбільш загальну і остаточну формулювання: не суспільна свідомість визначає суспільне буття, а, навпаки, суспільне буття визначає суспільну свідомість.

За словами Енгельса, матеріалістичне розуміння історії було вироблено Марксом у своїх основних рисах до весни 1845 року, коли вони зустрілися в Брюсселі. Тоді ж вони взялися за детальну розробку знову відкритих поглядів у самих різних напрямках. «Це намір, — писав Енгельс, — було виконано у формі критики послегегелевской філософії. Рукопис у вигляді двох товстих томів давно вже прибула для видання в Вестфалію, коли ми отримали звістку, що змінилися обставини роблять її видання неможливим. Ми тим охочіше надали рукопис грызущей критиці мишей, що досягли своєї головної мети – з’ясування справи самим собі» 4 .

Текст першої глави цієї роботи, — «Фейєрбах. Протилежність матеріалістичного і ідеалістичного поглядів», — є найкращим посібником для розуміння суті того, що Маркс і Енгельс назвали матеріалістичним розумінням історії. Але робота «Німецька ідеологія» залишилася в рукопису й була опублікована лише в 20-ті роки XX століття. Однак і після опублікування цієї роботи її відносили до так званих «ранніх», а значить «незрілим» творів Маркса і Енгельса, і тому для вивчення марксизму вона найчастіше не рекомендувалася.

Матеріалістичне розуміння історії, як вважали Маркс і Енгельс, ліквідує останні залишки чисто філософського розуміння суспільного життя. «Філософським» Маркс і Енгельс називають таке розуміння суспільства, коли воно пояснюється не з нього самого, а з деякої вигаданою, взятій не з дійсності, а з голови ідеї. Такими філософськими конструктами, на їх думку, є Абсолютна ідея Гегеля і фейербаховская антропологічна Природа. Таке хибне уявлення Маркс і Енгельс назвали ідеологією. Відповідно, вся ідеалістична філософія, згідно Марксу і Енгельсу, є ідеологією.

Матеріалістичне розуміння історії, навпаки, повинно виходити з фактів. «Передумови, з яких ми починаємо, — вони пишуть у «Німецькій ідеології», — не довільні, вони – не догми; це – дійсні передумови, від яких можна відволіктися тільки в уяві. Це – дійсні індивіди, їх діяльність і матеріальні умови їх життя, як ті, які вони знаходять вже готовими, так і ті, які створені їх власною діяльністю. Таким чином, ці передумови можна встановити чисто емпіричним шляхом» 5. Саме тому Маркс і Енгельс відмовляються від назви «філософія» для свого світогляду, а називають його наукою – историической наукою. І в цьому сенсі не випадкова їх застереження в одному з попередніх варіантів тексту «Німецької ідеології»: «Ми знаємо тільки одну єдину науку, науку історії».

Матеріалістичне розуміння історії не замінює дійсну історію, як це робить філософія історії, а дає тільки метод для розуміння останньої. «Зображення дійсності, — пишуть Маркс і Енгельс, — позбавляє самостійну філософію її життєвого середовища. В кращому випадку її може замінити зведення воєдино найбільш загальних результатів, абстрагируемых з розгляду історичного розвитку людей. Абстракції ці самі по собі, у відриві від реальної історії, не мають ніякої цінності. Вони можуть стати в нагоді лише для того, щоб полегшити впорядкування історичного матеріалу, намітити послідовність окремих його верств».

Інакше кажучи, матеріалістичне розуміння історії може проявити себе тільки в історичній науці. Тому його і неможливо виразити у вигляді закінченої філософської системи, оскільки в іншому випадку повинна закінчитися історія. І гегелівська філософія історії виявилася закінченою саме тому, що у Гегеля закінчується сама історія, і закінчується вона королівсько-прусської монархією.

Згідно матеріалістичного розуміння історії, люди самі роблять свою історію. Але роблять її при тих обставинах, які вони застають готовими і тому не залежать від них самих. У цьому полягає історична необхідність, з якої люди змушені рахуватися. Така необхідність, хоча вона і задана кожному окремому поколінню людей, ні в якому разі не предзадана історії, а належить останній. Вона є внутрішній, або, як прийнято виражатися в філософії, іманентний момент самої історії.

Реальною основою історичного процесу є продуктивні сили суспільства. Вони і пов’язують між собою не тільки представників одного покоління, але й людей різних поколінь. «Та сума продуктивних сил, — писали Маркс і Енгельс, — капіталів і соціальних форм спілкування, яку кожен індивід і кожне покоління застають як щось дане, є реальна основа того, що філософи уявляли собі у вигляді «субстанції» і у вигляді «сутності людини», що вони обожнювали і з чим боролися. » 6 .

Але щоб просто жити, люди змушені приводити в дію ті продуктивні сили, які вони отримали від попередніх поколінь. В цьому і полягає практичне вираження історичної необхідності. Завдяки своїй діяльності, і в цьому її специфіка, люди можуть міняти і змінюють обставини, як задані природою, так і створені діяльністю самих людей – свої суспільні обставини. І в цьому сенсі вони вільні. Але вільні вони не тому, що роблять те, що хочуть робити, а тому, що вони хочуть робити і роблять те, що можна зробити при даних умовах. І в цьому відношенні свободу треба відрізняти від свавілля, з яким її часто плутають. «Обставини в такій же мірі творять людей, в якій люди творять обставини».

Слід підкреслити, що люди стають вільними в тій мірі, в якій вони практично оволодівають обставинами. Тому прогрес в оволодінні обставинами є прогрес нашої свободи. У цьому сенсі свобода є явище суто історичне, а не антропологічне, як її буде тлумачити філософська антропологія XX століття.

Таким чином, згідно Марксу і Енгельсу, свобода і необхідність – це пов’язані між собою моменти історичного процесу, самій діяльності людей. І, відповідно до цього розуміння, людина ні в якому разі не є пасивний продукт обставин, як вважали французькі матеріалісти. Адже обставини змінюються самими людьми. «Матеріалістичне вчення про те, — писав Маркс, — що люди суть продукти обставин і виховання, що, отже, змінилися люди суть продукти інших обставин і зміненого виховання, — це вчення забуває, що обставини змінюються саме людьми і що вихователь сам повинен бути вихований. » 7 .

Але матеріалістичне розуміння історії Маркса слід відрізняти і від того, що пізніше отримало назву технологічного детермінізму. Справа в тому, що, по Марксу, рівень людської свободи і, відповідно, необхідності визначається не тільки рівнем розвитку техніки виробництва. Він визначається рівнем розвитку суспільства, а саме тією формою суспільних відносин, насамперед виробничих відносин, в які люди змушені вступати, щоб привести в дію відповідні продуктивні сили. Але тут немає прямої відповідності, а може спостерігатися співвідношення зворотне: більш високий рівень продуктивних сил може стати умовою людської несвободи. Інакше кажучи, людина може опинитися заручником технічного прогресу і відчувати себе більш вільним з лопатою на своєму власному городі, а не з самим сучасним комп’ютером, якщо йому доводиться працювати на ньому заради здійснення чужих і незрозумілих йому цілей.

Таким чином, історичний процес, за Марксом, і вільний, і необхідний одночасно. Таке з’єднання протилежностей досягається тільки за рахунок того, що історична необхідність створюється людьми, що переслідують свої власні цілі, і в цьому сенсі діють самостійно, а значить вільно. Але це тільки відносна свобода, і її відносність проявляється в тому, що, діючи за власним розумінням, люди найчастіше не відають, що творять. А тому і результат виходить такий, якого вони не передбачали і не бажали. І тільки тоді, коли люди, за Марксом, оволодіють своїми суспільними обставинами, вони зможуть чинити зі знанням суті справи, а значить дійсно вільно.

Розуміння історичної необхідності Марксом, що дуже важливо і що відрізняє матеріалістичне розуміння історії від усіх форм філософії історії, в тому числі і гегелівської, полягає в тому, що ця необхідність не предзадана історії, а вона завжди перебуває в процесі свого становлення. Тому історія завжди в певному відношенні імпровізація. Саме з цієї причини неможливо передбачити на тривалий період і, тим більше, в деталях: необхідність, яка виявиться післязавтра, виникне тільки завтра. Таке розуміння історії не має нічого спільного з тим, що трактувалося пізнішим «істматом» як залізна хода наступних один за одним «суспільно-економічних формацій»: первісний комунізм, рабство, феодалізм, капіталізм, комунізм. І якщо в європейській історії сталося саме так, що Європа прийшла до капіталізму через феодалізм, а той утворився на руїнах рабовласницької Римської імперії, то це нарис фактичної європейської історії, в якій виявляється саме така необхідна послідовність. І така необхідність може бути виявлена тільки заднім числом.

Поняття суспільно-економічної формації в матеріалістичному розумінні історії дійсно має важливе значення. Але це значення знову-таки методологічне. Окремі історичні форми суспільства, за Марксом, являють собою органічні цілісності. Саме таке поняття, запозичене з німецької класичної філософії, Маркс застосовує до суспільства. І воно означає, що суспільство саме створює передумови свого власного існування. Саме в цій послідовності і повинен розгортатися аналіз даного конкретного суспільства. Якщо, припустимо, передумовою виникнення та існування рабовласницького суспільства є рабство, яке потім цим суспільством постійно відтворюється, то з цього і треба починати його історію. І нічого іншого поняття суспільно-економічної формації у Маркса не означає.

Особливу увагу в «Німецькій ідеології» автори приділяють поділу праці. Справа в тому, що поділ праці є лише у людей. Тварини не можуть поділити свою діяльність, тому що вона їх видова діяльність, невіддільна від тілесної організації. А у людей поділ праці є його суспільний поділ. І воно створює необхідність спілкування людей, яке якраз і утворює постійну громадську зв’язок, що відповідає певній формі поділу праці і змінюється залежно від характеру цього поділу.

Філософія марксизму вже не є філософією в традиційному метафізичному сенсі, тобто вченням про «світ в цілому», «системою миру» і тому подібним. Це саме метод, який не може замінити дійсного пізнання природи та історії. Тому «філософії» Маркс протиставляє науку. З вищесказаного ясно, що матеріалістичне розуміння історії – це не частина філософії К. Маркса, а це вся його філософія, оскільки матеріалістичне розуміння історії передбачає і включає в себе матеріалістичне розуміння природи, або те, що можна назвати філософським матеріалізмом взагалі. Останній знімається в матеріалістичному розумінні історії. Адже матеріалістичне розуміння історії кладе в основу історії матеріальне виробництво. Але як може здійснюватися це матеріальне виробництво поза матеріальної природи і крім неї? Таким чином, матеріалістичне розуміння історії не відокремлює історію від природи, а з’єднує те й інше.

«Промисловість — писав Маркс, — є дійсним історичним ставленням природи, а отже, і природознавства до людини. Тому якщо її розглядати як экзотерическое розкриття людських сутнісних сил, то стане зрозуміла і людська сутність природи, або природна сутність людини; в результаті цього природознавство втратить своє абстрактно матеріальне або, вірніше, ідеалістичне напрямок і стане основою людської науки, подібно до того, як воно вже тепер – хоча й у відчуженій формі – стало основою справді людського життя, а приймати одну основу для життя, іншу для науки — це означає з самого початку допускати брехня» 8 .

З цього випливає, що єдність природи і людини потрібно шукати не в природі самій по собі, а в переробці природи людиною, тобто у промисловості, у праці. Тому розуміння сутності праці дає ключ до розуміння людини, і до розуміння природи. Адже праця, за Марксом, полягає в тому, що людина використовує механічні, фізичні, хімічні і біологічні властивості природи як провідник впливу на природу, тобто осіб, як це розумів вже Гегель у своїй праці застосовує «хитрість», оскільки спрямовує природу проти неї самої. Тому первинні поняття про природу людина видобуває безпосередньо в працю. Вони-то і утворюють основу природознавства.

Але якщо єдність природи і людини полягає саме в промисловості, то це історична єдність. «. Горезвісне «єдність людини з природою», — пише Маркс, заперечуючи младогегельянцам, — завжди мало місце у промисловості, видозмінюючись в кожну епоху в залежності від більшого або меншого розвитку промисловості, точно так само, як «боротьба» людини з природою мала місце до розвитку його продуктивних сил на відповідному базисі» 9 .

Матеріалістичне розуміння історії, таким чином, це не тільки метод розуміння історії, але і метод розуміння природи. Це одна філософія і один метод. Якщо за Марксом, розвиток промисловості є розкритою книгою людської психології, то ця ж «книга» є розкритою книгою природознавства – науки про природу.

Крім теорії додаткової вартості і матеріалістичного розуміння історії, до відкриттів Маркса, як вже говорилося, відносять метод матеріалістичної діалектики. Але якщо матеріалістичне розуміння історії теж є метод, то як він співвідноситься з методом матеріалістичної діалектики?

«Маркс і я, — писав Енгельс у передмові до свого «Анти-Дюрінгові», — були чи не єдиними людьми, які врятували з німецької ідеалістичної філософії свідоме діалектику і перевели її в матеріалістичне розуміння природи і історії» 10. З цього ясно, що розуміння діалектики Марксом і Енгельсом лежить у руслі тієї традиції, яка пов’язана з іменами Платона і Гегеля. А в ній діалектика розуміється як вища форма мислення, що відповідає суті справи. І як така вона дуже ґрунтовно була розроблена Гегелем у його «Науці логіки». Що стосується Маркса і Енгельса, то вони зайнялися матеріалістичної переробкою і переосмисленням, а іншими словами – матеріалістичним перевертанням гегелівської діалектики. Але що це означає конкретно?

Насамперед, це означає з’єднання діалектики з матеріалістичним розумінням історії, про який вже йшла мова. Саме ця конкретна форма матеріалізму дозволила зберегти кращі досягнення минулого ідеалізм: ідеалізм не відкинутий Марксом і Енгельсом, а він знятий ними. Суть діалектичного методу в тому, як розуміють його Маркс і Енгельс, щоб слідувати власній логіці предмета. І там, де ми слідуємо власною логікою історії, ми опиняємося в області не емпірично, а теоретично розвинутої науки історії. А там, де ми слідуємо власною логікою природи, ми знаходимося в області теоретичного природознавства. І завдання філософа в даному випадку не підміняти, а допомагати діям учених. Адже його, філософа, сила не в особливого роду знаннях, а у володінні діалектичним методом, відшліфованим власним розвитком філософії.

Маркс залишив приклад діалектичної логіки «в дії» у багатотомному дослідженні ринкової економіки – «Капіталі». Саме в цій роботі матеріалістична діалектика постає перед нами у вигляді методу сходження від абстрактного до конкретного.

Висновок

Згідно матеріалістичного розуміння історії Маркса, люди самі роблять свою історію. Але роблять її при тих обставинах, які вони застають готовими і тому не залежать від них самих. У цьому полягає історична необхідність, з якої люди змушені рахуватися. Така необхідність, хоча вона і задана кожному окремому поколінню людей, ні в якому разі не предзадана історії, а належить останній. Вона є внутрішній або іманентний момент самої історії.

Реальною основою історичного процесу є продуктивні сили суспільства. Вони і пов’язують між собою не тільки представників одного покоління, але й людей різних поколінь.

Щоб просто жити, люди змушені приводити в дію ті продуктивні сили, які вони отримали від попередніх поколінь. В цьому і полягає практичне вираження історичної необхідності. Завдяки своїй діяльності, і в цьому її специфіка, люди можуть міняти і змінюють обставини, як задані природою, так і створені діяльністю самих людей – свої суспільні обставини. І в цьому сенсі вони вільні. Але вільні вони не тому, що роблять те, що хочуть робити, а тому, що вони хочуть робити і роблять те, що можна зробити при даних умовах.

Матеріалістичне розуміння історії не замінює дійсну історію, як це робить філософія історії, а дає тільки метод для розуміння останньої.

Згідно з Марксом, свобода і необхідність – це пов’язані між собою моменти історичного процесу, самій діяльності людей. І, відповідно до цього розуміння, людина ні в якому разі не є пасивний продукт обставин, як вважали французькі матеріалісти. Адже обставини змінюються самими людьми.

Список джерел:

1. Історичний матеріалізм як соціально-філософська теорія/Під ред. в. І. Разіна. – М. Вища школа, 1982.

2. Історія філософії: Енциклопедія. – Мн. Интерпрессервис; Книжковий Будинок. 2002.

3. Категорії історичного матеріалізму/Під ред. Н.І.Дряхлова, В. І. Разіна. – М. Думка, 1980.

4. Мареев С. Н. Марєєва Е. В. Історія філософії. – М. Академпроект, 2003.

5. Маркс К. Енгельс Ф. Вибрані твори. Тома 1, 3, 4, 13, 20, 21, 42.

6. Пухликов В. К. Історія філософії. Курс лекцій. Ч. II. Постклассическая філософія. – М. 2001.

7. Семенов Ю. В. Філософія історії (Загальна теорія, основні проблеми, ідеї та концепції від давнини до наших днів). – М. «Сучасні зошити», 2003.

1 Маркс К. Енгельс Ф. Вибрані твори. Т. 1. – М. 1952. – С. 321.

Короткий опис статті: філософія марксизму коротко Документ — Матеріалістичні розуміння (концепція) історії – це погляд на історію, розроблений К. Марксом, згідно з яким «матеріальні», або економічні, фактори відігравали головну роль у визначенні історичних змін. історії, розуміння, маркс, матеріалістичне, енгельс,

Джерело: Матеріалістичне розуміння історії в філософії К. Маркса кролі е — Документ

Також ви можете прочитати