Соціологічна теорія марксизму

Методологічна основа синтезу соціологічної та економічної теорії

30.09.2015

Пилипенко Ст. Е. Гансова Е. А. Козаків В. С. та ін. Економічна соціологія
Глава 1. Економічна соціологія як наука
1.1. Методологічна основа синтезу соціологічної та економічної теорії в історії соціології

Головна мета об’єднання соціологічної та економічної наук — подолати їх теоретичну обмеженість при вивченні соціальних систем та управління ними. Як свідчить досвід розвитку вітчизняної і закордонної економіки і соціології, інтеграційної парадигмою стала концепція мотивованого поведінки в умовах соціальної організації. Ціннісно-орієнтована поведінка перетворилося у своєрідну модель економічної дії. «Економічна» людина (споживач, працівник) одночасно є «психологічним» людиною, діючи під впливом стимулів поведінки, і «соціологічним», виконуючи соціальну роль, маючи певний статус і займаючи певну позицію в соціальній структурі суспільства.

Увага представників різних економічних шкіл до неекономічних чинників суспільного життя часто обумовлено їх світоглядом, філософськими поглядами, науковою традицією. Так, представники неокласичної школи в економіці пов’язують економічні відносини з діяльністю держави (що і робить цей напрямок консервативним), а господарську активність орієнтують в більшій мірі на домінування пропозиції над попитом.

Неокейнсіанство, навпаки, звернене до економіки попиту. Тому і виникає потреба у вивченні чинників, від яких залежить попит. Неокейнсіанців змушені враховувати механізми формування попиту для того, щоб запропонувати способи регулювання інфляційних процесів. Головним в їх стратегії вважається відношення споживача до ринку. Новий «економічний» людина, на їх думку, керується певною системою оцінок для виміру позитивних або негативних результатів своїх зусиль.

Поведінковому елементу відводиться значна роль у концепції «граничної корисності». «Протягом останнього століття економісти виробили найважливіше поняття «граничної корисності»» [14, 308]. «Гранична корисність» — це психологічна константа. Вона є суттєвим елементом у системі вартості. Остання ж представляє собою залежність між такими змінними, як ціна, дохід і «гранична корисність». Іншими словами, під цим поняттям розуміють міру насиченості певної потреби. Згідно із законом, кожна наступна порція товару знижує потребу в ньому.

Слід зауважити, що трудова теорія вартості також передбачає людську діяльність. Тільки якщо перша концепція заснована на споживанні, то друга — на працю. Обидві теорії виконують важливі методологічні функції, коли мова йде про вибір економічної стратегії. Прихильники теорії «граничної корисності» головною фігурою вважають споживача, захисники протилежної точки зору — працівника. Перші роблять акцент на споживчої активності, другі — на трудовий. Обидва підходи порушують цілісність особистості. Вони залишають осторонь проблему стимулів і мотивації вибору.

В «ринковому» суспільній свідомості на перший план висувається ідея попиту як перетвореної потреби і, навпаки, «соціалістичне» (неринкову) свідомість традиційно базувалося на перевагах праці. Важливо, що в обох випадках економічні концепції відрізняються неповнотою, оскільки в рамках економіки соціально-психологічні характеристики самих діячів, суб’єктів економічної поведінки не розроблялися.

Історія економічної думки складалася так, що економісти змушені були стосуватися всього спектру соціальних проблем (юридичних, політичних, моральних). Однак соціальні інститути в аспекті економіки набували своєрідну оцінку. Держава, норми моралі і права розглядалися лише як способи досягнення економічних цілей.

Соціологи та соціальні філософи «ділили» з економістами суспільство як спільний об’єкт пізнання. Тому деякі з них вважали політичну економію зайвим соціальним знанням. На думку відомого французького соціолога Р. Тарда (1843-1914), «виробництво — це галузь політичної науки, розподіл — юридичною, споживання — область моралі» [15, 364]. З нашої точки зору, економічна соціологія починається з праць видатних класиків соціології, зокрема Р. Тарда, Тобто Дюркгейма, К. Маркса, В. Парето, М. Вебера, Т. Парсонса. Зупинимося докладніше на найбільш важливих моментах їх теорій для того, щоб краще уявити предмет цього міждисциплінарного знання.

Відношення філософії і соціології економіці часто обумовлювалось філософською парадигмою, яка панувала в суспільствознавстві певної епохи. Сциентистско-позитивістська позиція мислителя направляла його в бік «економізації» суспільного знання. Економічна сфера ототожнювалася з об’єктивними, надличностными, реальними (матеріальними) відносинами. Однак XIX століття був ознаменований глибокими розбіжностями в соціальному науковому пізнанні. Позитивизму протистояли неокантианство, «філософія життя», феноменологія. Економічну думку пронизував психологізм. Серед вчених-економістів велися дискусії про істину і цінності як про дві сутності соціальної науки, кількісному і якісному підходах до людської особистості.

Вивчення праць класиків дозволяє побачити всю складність процесу зближення наук. Найчастіше (як видно на прикладі Р. Тарда) проявлялися науковий «монополізм» і «екстремізм». Справедливо протестуючи проти економічного редукціонізму, Р. Тард, разом з тим, не розумів специфіки економічних відносин.

Звинувачуючи економістів в тому, що економічна наука зображує людини обмежено, не бачить справжніх цілей особистості, зупиняючись лише на описі коштів, соціологи критикували політичну економію за ізоляцію від дійсності, від живої людини і перетворення її у різновид метафізики.

Дедуктивна, узагальнююча, унітарна школа економістів (Д. Рікардо, Дж. Мілль) протистояла школі історичної, індуктивного, партикулярної. Вже Р. Тард висунув аргументи проти усереднення особистості і суспільства в економіці. Він протиставив економічній картині світ людини, де панують почуття, вірування, прагнення, які не піддаються вимірюванню. Закон попиту і пропозиції, на думку Р. Тарда, — лише результат сукупних людських дій, продиктованих намірами і наслідуванням. Соціолог не помічає, що, намагаючись уникнути усередненого підходу до особистості, сам впадає в цю крайність, хоча і в психологічній формі. Він дуже близько підійшов до предмета економічної соціології як науки про людському поведінці та соціальній взаємодії, але не зміг побачити зв’язок соціології і економіки, які не виключають, а доповнюють один одного.

Праці соціологів з економічної проблематики дуже повчальні. Пізнавальні методи, які використовували дослідники в XIX ст. рясніли науковими стереотипами. Серед них звертає на себе увагу редукціонізм, тобто зведення всіх соціальних явищ до одного фактора, до однієї детермінанті. Цього фактору приписувалися каузальний і пояснювальна функції. «Звести в кінці кінців всі економічні проблеми до відносного соціологічного вимірювання прагнень і вірувань — такий наш метод» [15, 394], — пояснював Р. Тард.

Економічні погляди Е. Дюркгейма носять синкретичний характер. У роботі «Про поділ суспільної праці» [7] соціолог міркує не тільки про економічні наслідки поділу праці. Поділ праці — це головний концептуальний принцип, навколо якого об’єднуються такі неекономічні результати цього процесу, як виникнення держави, політики, моралі, права. Найбільш істотним наслідком поділу праці, на думку Е. Дюркгейма, є виникнення соціальних норм, завдяки яким існує «органічна солідарність» в суспільстві: «Якщо поділ праці породжує солідарність, то не тому, що воно робить з кожного індивіда, зайнятого обміном, як кажуть економісти, істота, а тому, що виникає ціла система прав, обов’язків, які пов’язують людей один з одним» [7, 11].

Противники трудової концепції вбачають у ній недооцінку моралі, права, релігії, культури, традицій або, іншими словами, недооцінку неекономічних чинників суспільного життя. Як виклик марксизму звучить висновок Е. Дюркгейма про те, що оновлення суспільства можливий не на основі визволення праці, а завдяки його поділу на грунті природного нерівності здібностей і задатків людей за умови правового регулювання їх відносин, виконання індивідами свого громадянського обов’язку та моральної відповідальності.

Найбільш інтенсивним нападкам з боку соціологів піддається трудова теорія вартості. Мірою вартості Е. Дюркгейм і Р. Тард вважають не праця, а послуги, які являють собою реальні результати трудової діяльності. Вартість продукту праці залишається невідомою до тих пір, поки він не буде реалізований. Не сама праця, а його корисний результат є міра вартості товару.

Зауважимо, що критики Маркса К., що звинувачували його в надмірній економізації концепції суспільства, не змогли побачити в його роботах корисні для соціологічної теорії аспекти, які зближують К. Маркса з його опонентами. Соціологічна інтерпретація економічної поведінки і економічної взаємодії в марксизмі дозволяє відтворити їх узагальнену абстрактну модель. Її зміст утворюють учасники («актори»), яких об’єднують не вольові, усвідомлювані зв’язку, а функціональні ролі в системі поділу праці. Соціальна формі зв’язок виникає на речової основі. Людей марксистської системі суспільства зближує не почуття, а економічна необхідність. Таким чином ми отримуємо опис одного з багатьох типів соціальної взаємодії, але який міг з’явитися лише в певних історичних умовах. “Уречевлення людських здібностей в процесі праці. є матеріальне утримання овеществления і відчуження, але цей зміст набуває таку специфічну форму вираження лише в певний історичний період» [10, 103]. Економічна поведінка в трактуванні К. Маркса — це дія, наслідком якого є відчуження. Воно опосередковано товарно-грошовими символами.

Вихідні посилки соціальної теорії Маркса К. перегукуються з положеннями гуссерлианской феноменології та феноменологічної соціології, предметом яких є повсякденне свідомість, «життєвий світ» людини, його «природна настанова». Досить згадати слова К. Маркса з «Німецької ідеології»: «Передумови, з яких ми починаємо. — це справжні передумови, від яких можна відвернутися лише в поданні. Це справжні умови життя, як ті, які знаходять вже готовими, так і ті, які відтворені власною діяльністю. Отже, ці передумови можна встановити емпіричним шляхом» [11, 9].

Соціальні відносини К. Маркс часто інтерпретує в двох аспектах: як розділене на класи «громадянське суспільство» і як сферу взаємодії особистості і суспільства. У першому випадку мова йде про протилежності групових інтересів, у другому — про міру свободи особистості. Підтвердження останньої думки знаходимо в роботі К. Маркса «Економічні рукописи 1857-1859 років» [10]. Тут яскраво виражений соціолого-економічний контекст. Особистісна залежність пов’язана з економічною. Так, епоха соціальної незалежності особистості супроводжується залежністю (яка неухильно посилюється) від процесу виробництва, обміну і розподілу матеріальних благ. Маркс К. за основу періодизації суспільства пропонує прийняти людське вимірювання. “Відносини особистої залежності (спочатку зовсім первісні) — такі перші форми суспільства, при яких виробництво розвинене лише в незначному обсязі.

Особиста незалежність, яка заснована на речової залежності, — така друга велика форма, при якій вперше утворюється система суспільного обміну речовин, універсальних відношень, всебічних потреб та універсальних потенцій. «[10, 100-101].

Ідеал К. Маркса пов’язаний з уявленням про те, що власне соціальними відносини між людьми стануть лише тоді, коли не будуть опосередковані товарами та їх грошовим еквівалентом.

Аналізуючи форми суспільних зв’язків, Що Маркс виділяє сім’ю, громадянське суспільство і «універсальне спілкування людей». Громадянське суспільство — це соціальна структура, яка виникла в результаті майнової нерівності індивідів, їх торгової та промислової життя [11, 35]. Перша і третя форми передбачають безпосередні взаємини людей, коли їх не роз’єднують власність, залежність від продукту праці та його розділу, тобто «примусова залежність». За словами К. Маркса (в термінології Е. Дюркгейма «органічна солідарність» протиставляється «механічної»), «в міновій вартості суспільне ставлення осіб перетворено в суспільне відношення речей» [10, 462]. Способи обміну замінюють безпосередні почуття любові, ненависті, обов’язки, звички та інше, що відповідає традиційним зв’язкам у традиційному суспільстві, у «природно утвореному колективі». Привертає увагу також соціологічний підхід до форм майна. К. Маркс наводить приклад, коли в античному державі земельна власність сприймалася як спосіб збагачення, а виховання громадян (порівняйте з трактуванням М. Вебером форм господарювання як прояву певної релігійної традиції).

Вагомий внесок у розробку методології социоэкономической науки вніс М. Вебер [2]. В теорії М. Вебера міститься своєрідна інтеграція, що позначає взаємопроникнення соціальних сфер. «Основою такого взаємопроникнення у Вебера є включення в глибинну сутність соціального ринкових інтересів і економічних класів» [5].

Економіка — це різновид організаційної поведінки. Тому особливого значення набувають категорії «організація», «організаційна дія», «формальна і субстанциональная раціональність». Економічна поведінка будучи організаційним дією володіє такими властивостями: по-перше, реалізується лише в межах соціальної організації; по-друге, призначене для підтримання порядку; по-третє, регулюється нормами (еталонами, стандартами, зразками) організації; в-четверте, йому властива цілеспрямованість; по-п’яте, здійснюється «акторами», відповідає ціннісним уявленням і має суб’єктивний сенс; в-шостих, завжди раціонально, оскільки передбачає контроль діючих осіб над ресурсами задля досягнення кінцевого результату; по-сьоме, головною метою економічної поведінки є матеріальне благо.

У зв’язку з цим економічне поведінка ґрунтується на передбаченні розміру доходу, корисності результатів дії. Мотиви економічної поведінки суб’єкта можуть бути формально або матеріально раціональні. У першому випадку маються на увазі лише інтереси виробництва, технічні та технологічні цілі, у другому — ціннісні постулати, пов’язані з очікуваннями інших людей. Отже, економічна сфера в уявленні М. Вебера є областю мотивованого поведінки. «Капіталістичним, — зазначає вчений, — ми будемо називати таке ведення господарства, яке ґрунтується на очікуванні доходу допомогою обміну або моральної (формального) присвоєння» [11].

Сутність особливого аспекту соціального пізнання, згідно М. Вебером, полягає в тому, що економічна діяльність описується як частина (а не детермінанта) культурного середовища людства, а тому залежить від традицій, цінностей, норм суспільства або певного етносу з його особливими релігійними, моральними, правовими звичаями, з його історією.

Творчий розвиток економічна соціологія отримала в працях Т. Парсонса. Звертає на себе увагу те обставина, що і в першому, і в другому випадку основою синтезу економіки та соціології стала певна методологія. Логічним засобом їх об’єднання стали організаційний, системний і структурно-функціональний підходи до пізнання суспільства. Т. Парсонс і Н. Смелзер в роботі “Економіка та суспільство. Інтеграція економічної та соціологічної теорій» [27] збудували ієрархію соціальних підсистем, кожна з яких виконує певну функцію: адаптивну, влади, інтегративну, регулятивну. Цілі економіки формуються в політичній підсистемі. Економіка — це лише спосіб досягнення цілей. Головна ж її функція — задоволення потреб. Отже, взаємозв’язок сфер суспільного життя є об’єктивною підставою для социоэкономического підходу до пізнання суспільства.

Важливим інтегративним механізмом виявилася теорія соціальної дії. Соціальним дією в соціології називають поведінку, для якого характерні наявність взаємної орієнтації партнерів; регулювання поведінки цінностями і нормами; рольова функціональність, т. тобто кожен індивід діє згідно вимогам і очікуванням групи, до якої належить. Теорія соціальної дії послужила Т. Парсонсу методологічним інструментом для відкриття закону функціонування соціальних організацій. Поведінка особистості органічно вписується в загальну структуру суспільства, а поведінковий підхід поєднує економічну та неекономічні теорії.

Т. Парсонс і Н. Смелзер, розробляючи інтеграційний погляд на вивчення економічної сфери в соціології, формулюють наступні методологічні висновки щодо інтеграції суспільного знання [27, 15]:

— економічна теорія — це окремий випадок теорії систем і соціальної дії;

— обмін між економічною підсистемою суспільства і іншими рівнями являє собою обмін діями за принципом «внесок -результат»;

— обмінний принцип взаємодії пояснює і механізми взаємодії індивідів;

— конкретний економічний процес завжди зумовлене неекономічними факторами;

— економічна теорія — це відгалуження поведінкових наук.

Т. Парсонс і Н. Смелзер заявляли: «Ми досліджуємо економіку не як професійні економісти, а як соціологи» [27].

Сучасні концепції обміну відрізняються від теорії Т. Парсонса насамперед поглибленням в психологізм біхевіористського типу. Вони демонструють відхід від надличностной методології та звернення до психологічної структури людини. Творці і розробники класичної політичної економії (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль, І. Бентам) дотримувалися певних уявлень про особистості, втілилися в утилитаризме. Фундаментальні посилки утилітаризму засновані на уявленнях про одвічне накопичувальному інстинкт людини, що проявляється в прагненні до матеріального збагачення. На думку сучасних теоретиків обмінної теорії Дж. Хоманса і П. Блау, будь-які зразки поведінки є наслідком поєднання винагород, які відповідним чином оцінюються людиною, а також усвідомленого порівняння витрат і результату. Цим забезпечується справедливий розподіл матеріальних чи інших цінностей [16].

Моделювання людської поведінки, як і всього суспільного життя, за аналогією з законами поведінки ринкових економічних систем має певні переваги і недоліки. Запропонована схема дозволяє зробити поведінку більш доступним опису та емпіричному дослідженню, а також спроектувати стратегію стимулювання. Тим не менш, обережне ставлення до обмінних концепціям обумовлено тим, що в них гіпертрофуються економічні, зокрема ринкові форми поведінки, які потім екстраполюються на пояснення неекономічних типів поведінки.

Розуміння моральних, або естетичних, мотивів буде спрощеним тому, що на відміну від економічних ці дії не мають еквівалента, з яким їх можна порівняти. Висловлюючись термінологією М. Вебера, целерациональная діяльність характерна для економіки, а ціннісно-раціональна — для моральних, або естетичних, поведінкових форм.

Ю. Левада, аналізуючи тенденцію теоретичної економізації всіх суспільних відносин і дій, зазначає, що вона з самого початку була притаманна класичній політекономічної традиції та її неефективність доведена як теоретично, так і практично (зокрема, складністю, поліструктурностью економічної сфери, різноманітністю проникають у неї типів людських дій) [9].

Короткий опис статті: соціологічна теорія марксизму У навчальному посібнику в систематизованому вигляді наводяться наукові знання про соціальні чинники економічного життя суспільства, інститутах і механізмах функціонування і розвитку економіки, її соціальних суб’єктах, соціально-економічній поведінці особистості в умовах ринку. соціологія, економіка, економічна теорія, попит

Джерело: Методологічна основа синтезу соціологічної та економічної теорії в історії соціології

Також ви можете прочитати