Основні ідеї філософії марксизму

Основи філософії марксизму

03.10.2015

Реферат на тему Основи філософії марксизму

Основи філософії марксизму

Вступ

1. Відчуження і звільнення людини в марксистській філософії

2. Праця як основа перетворення суспільства

3. Ідеологія та історичний шлях суспільства

4. Поняття свободи в марксистській філософії

Висновок

Список літератури

Вступ

Класична марксистська філософія виникла в 40х роках 19 століття в Німеччині. Її засновниками були Маркс і Енгельс, а теоретичними джерелами – французький матеріалізм 18 століття і німецька класична філософія. У Росії марксистська теорія з’явилася в 80х роках 19 століття завдяки Плеханову і його соратникам. Дана громадська теорія захищала і виражала інтереси пролетаріату. Вища мета марксизму — розробка та теоретичне обґрунтування визволення поневоленого людства.

Філософія марксизму досліджує фундаментальні класичні проблеми взаємин людини і світу, людей між собою і сутності людини взагалі. На вирішенні цих проблем в марксистській філософії засновані її найважливіші концепції: про закони історії, про значення матеріального виробництва в житті суспільства, про класову боротьбу, соціальну революцію в.т. д.

Вже на самому початку діяльності Маркс усвідомлює своє покликання захист інтересів «бідній, політично і соціально знедоленої маси». Будучи послідовником Гегеля, Маркс поділяв тоді ідею про роль філософії у суспільстві як джерела мудрості і розуму, яке сприяє прогресу. Але незабаром він прийшов до висновків, що держава керується інтересами привілейованих станів і не налаштоване прислухатися до філософського аналізу. По-друге, Гегелівська діалектика залишала осторонь глибинні причини соціальних проблем.

Починаючи з 1842 року Маркс вивчає новий для Германії суспільний рух — соціалізм і комунізм, знайомиться з соціалістичної традицією Франції й Англії. У пролетаріаті Маркс побачив особливий клас, покликанням якого є знищення існуючого ладу, оскільки саме пролетарі страждають від непосильної праці, злиднів, хвороб, зростання злочинності. Звільняючи себе, вони знищують і пригнічення інших груп суспільства, тому Маркс оцінює пролетаріат як силу, завдяки якій філософія може здійснити своє покликання.

1. Відчуження і звільнення людини в марксистській філософії

Для філософського обгрунтування сенсу комунізму Маркс спочатку вважав придатними ідеї Л. Фейєрбаха, лідера німецької філософії 40-х років. Фейєрбах з’єднав традицію гуманізму (людина — вища цінність) з атеїзмом і думками про гуманізацію відношень людини до природи та до людей. Думки про звільнення людини, реалізації нею своїх природних здібностей в той час виглядали революційними. Маркс вбачав у фейорбаховском тлумачення людини і відносин між людьми філософське зображення соціалістичного суспільства.

Маркс поєднав політико-економічний аналіз дійсності з німецькою класичною філософією і з критичної переробкою теорій утопічного соціалізму і комунізму. Таким чином, джерела марксизму — громадська думка Європи. Маркс свідомо орієнтується на створення інтернаціонального вчення.

Первісна розробка цілісного світогляду висвітлена Марксом у праці «Економічно-філософські рукописи 1844 року». Основне в роботі — ідея відчуження людини. На відміну від Гегеля і Фейєрбаха, розглядають духовне відчуження, за Марксом головним є економічне відчуження, або відчужений працю (праця з примусу, підневільний).

Маркс розглядає її в чотирьох аспектах. По-перше, робітник використовує матеріали, які в кінцевому рахунку узяті в природи й одержує в результаті праці потрібні для життя предмети. Ні те, ні інше особисто йому не належить. Природа робиться для робітника тільки засобом праці, а створювані речі — засобами життя, так як він отримує за них гроші. По-друге, сам процес праці для робітника принудителен, оскільки робітник не може інакше забезпечити своє існування. Робочий і в процесі праці залишається підлеглим: контроль, регулювання, управління належать не йому. Тому тільки поза праці робітник сам розпоряджається собою і відчуває себе вільним. По-третє, підневільна праця взагалі забирає у робітника «родову життя», під якою Маркс має на увазі нерозривний діяльну зв’язок з природою, коли праця — це природна потреба. Робітник відноситься до природи як до чужого, навіть ворожого. По-четверте, підневільна праця породжує конкуренцію і відчуження між людьми.

Відчужена праця за Марксом рівнозначна існуванню приватної власності. Негативна оцінка «атомарного індивіда» і життєвої реальності співпадає у Маркса з Фейєрбахом, але надій на духовний, моральний переворот Маркс не живить. Відчуження має бути подолане в самій своїй основі — у виробничій діяльності, у знищенні відчуженої праці.

Процес, зворотний відчуженню, привласнення людиною справжньої сутності Маркс пов’язує з суспільними перетвореннями. Якщо людина почне «робити як людина, тобто не підневільно, не заради шматка хліба, то, за Марксом, саме істотне в людині — його «родова сутність» — отримає вільний розвиток. Іншими словами, праця перетвориться у реалізацію людиною своїх здібностей, про що в світі відчуження нагадують тільки дитячі ігри або творчі професії.

Маркс створює грандіозну по гуманістичного пафосу картину людини, що живе в єдності з природою. Гармонія з природою здійснюється в діяльності, у якій людина реалізує свої цілі не за законами користі, а за законами краси». Внутрішня природа людини також перетвориться: замість відчужених, які прагнуть тільки до задоволення тваринних потреб людей з’являється універсально розвинута, яка живе в гармонії людина — такий ідеальний філософський образ, рисующийся Марксом як ядро комуністичного ідеалу. Знищення приватної власності Маркс вважає засобом реалізації цього ідеалу.

При цьому Маркс не прирівнював знищення приватної власності до ліквідації відчуження. Перетворюючи всіх робітників і здійснюючи рівність усіх людей у праці, заробітної плати, способі життя, особистісних проявах теоретики зрівняльного комунізму зовсім не усувають сам відчужений працю. Замість особистої приватної власності виникає загальна приватна власність. Поширення «соціальної рівності» в такому вигляді фактично означає поширення загальної убогості і різке зниження рівня культури. Шлях такого «казарменого комунізму» бачився Марксу неминучим, але перехідним станом, переростає в освоєння всіх культурних багатств, гуманізацію суспільних відносин і, в підсумку, звільнення праці і саморозвиток людини. Цікаво зазначити, що описане Марксом заперечення приватної власності іде на основі всіх історичних і культурних досягнень попереднього суспільства — приватновласницького.

2. Праця як основа перетворення суспільства

Для практичної реалізації ідеалів, описаних у філософській картині «цілісної людини», не вистачало розуміння того, як досягти цих ідеалів. Відповідь на ці питання був отриманий на шляхах розробки та обґрунтування нового філософського світогляду.

Домарксовский філософський матеріалізм лише констатував залежність людини і його діяльності від природи. В «Економічно-філософських рукописах 1844 року» Маркс неодноразово повертався до думки про суспільну сутність людини. Розвиток цієї думки визначило напрямок, в якому Маркс перетворює матеріалізм. У «Тезах про Фейєрбаха» стверджується, що життя людей, в якій і виявляється людська сутність, носить переважно практичний характер. Людина не просто «є» в природі, а практично змінює її. Ще раніше Маркс зробив висновок, що трудова деятельностьявляется справді людського. У суспільстві відчуження вона спотворена. Тому філософам істинно людським в людині завжди здавалося тільки духовне начало, що відноситься до творчості й культури, а практична життя людей трактувалась як щось вороже розуму і вищим філософським цінностей.

насправді саме праця як перетворення природи і одночасне перетворення людьми самих себе і становить буття людини в суспільстві. Таким чином, практика є основною характеристикою людського суспільства.

3. Ідеологія та історичний шлях суспільства

Відкриття залежності свідомості людей від праці і його головного виду — матеріального виробництва — дозволило Марксу докорінно переосмислити значення духовної діяльності в історичному процесі. Ідеї і концепції, навіть найрадикальніші, не можуть служити причинами історичних змін реальності. Проте будь-які, навіть спотворюють реальність, теоретичні ідеї відображають рівень розвитку суспільства.

Узагальнюючи ці висновки, Маркс створює концепцію ідеології. Основне її положення — те, що духовна творчість (філософський, політичний, правовий, релігійний) є ідеологічним спотворенням реальності. При цьому ідеологія завжди тільки супроводжує реальність, якій вона підпорядкована, і в яку входить. Когжда змінюється реальна життя, відповідно змінюються і погляди людей, підлаштовується відповідна ідеологічна форма усвідомлення цих змін.

Розмірковуючи про основні етапи попередньої історії, Маркс і Енгельс виділили декілька провідних типів організації суспільства — громадських форм, або формації. Оскільки в практичному житті найбільш істотним рівнем є рівень виробництва, основні історичні форми суспільного устрою визначили по провідному типу організації матеріального виробництва. При цьому історичний шлях суспільства йде від «первісного стада» через рабовласницький тип, феодально-кріпосницький до сучасного, заснованому на системі найманої праці у промисловому виробництві, і повинен перейти до життя поза найманої праці і приватної капіталістичної власності.

Аналіз історичних типів суспільства був доповнений важливими висновками про внутрішньої організації суспільства. Матеріальне виробництво визначає основні структури великих груп людей — класи. Тип власності створює соціальну структуру відносин і спілкування між різними групами людей — «громадянське суспільство». Ця структура упорядковується та управляється зовнішньою силою — державою. Порядок життя, що задається основними відносинами «громадянського суспільства» і підтримуваний державою, відображається і закріплюється у політичних, правових, релігійних, моральних, філософських уявленнях, звичаях, законах і установках.

Принципово новаторським було філософське пояснення діючих причин суспільного розвитку. Ними є самі люди, які прагнуть забезпечити свої потреби, покращити умови і обставини життя.

Індивідуальні прагнення людей перетворюються в дії, вчинки. Оскільки люди — істоти суспільні, то їх індивідуальний розвиток і діяльність здійснюються у деяких загальних умовах і напрямках. Контактуючи та обмінюючись діяльністю і її результатами люди постійно створюють і змінюють свої суспільні зв’язки і відносини. Якщо ці відносини стають заважають головним цілям виробництва, люди змінюють, створюють нові. Зміна основних умов життя, і насамперед виробничої діяльності, відповідно, призводить до зміни самих людей. Самозміна людей в ході історії стає основою теоретичного вирішення Марксом проблеми людини і його звільнення.

4. Поняття свободи в марксистській філософії

Оскільки люди займають фіксоване соціальне місце в групах — класах — за наявністю або відсутністю власності, класові характеристики індивідів пронизують і їх спосіб життя. Крім того, люди підпорядковані національно-культурних умов. Все це визначає, обмежує індивідів. При цьому виникає філософська прблема: чим в реальності може і повинна бути свобода для таких індивідів?

Відповідь на це питання Маркс дав виходячи з науково-філософського аналізу історії наступним чином. У капіталістичному суспільстві накопичення «можливостей свободи» або сприятливих умов для саморозвитку індивідів відбувається в основному в класі власників. Чим результативніше стає виробництво людства (і матеріальне, і духовне), чим ефективніше може бути боротьба пролетаріату за здобуття свободи через знищення приватної власності та соціального поділу праці. Проте така боротьба отримує можливість перемогти тільки на високому рівні розвитку суспільства.

Таким чином, Маркс перетворює проблему звільнення людини в проблему історичного розвитку індивідів і суспільства по шляху до створення ідеального в соціальному плані держави, в якому свобода саморозвитку «обумовлюється саме зв’язком індивідів, зв’язком, що полягає почасти в економічних передумовах, частково необхідної солідарності і вільного розвитку всіх і, нарешті, в універсальному характері діяльності індивідів на основі наявних продуктивних сил».

Чим глибше пролетарське рух здійснює свою історичну місію — знищення «теперішнього стану» — тим більше можливості знищення людьми власних рис «випадковість» і «абстрактності», які наявні в їх внутрішньому світі. Знищуючи соціальне відчуження і заснованого на ньому близько людина розвивається. Таким чином, спільне вирішення філософської проблеми сенсу життя полягає у визнанні необхідності участі окремої людини в комуністичному русі як передумови знищення існуючих умов життя і перетворення власної людської природи.

У цьому марксистська філософія не слід зразкам ні філософської, ні релігійної моралистки. Її етична позиція полягає у визнанні єдності практичного соціального перетворення світу і самопреобразования діючих, активних індивідів в універсально розвинуті, вільні особистості.

Висновок

Значення марксистської філософії в тому, що вона яскраво відобразила ідейні шукання свого часу, по-новому представила причини соціальної нерівності та її результати. Відповідь на питання «Що робити?» був даний Марксом в дусі нових соціальних ідей Європи середини XIX століття, але ці ідеї, на відміну від соціалістів-утопістів, були переведені в практичне русло. Думка про економічної обумовленості духовного життя людини і про можливість радикально змінити перше через друге виявилася настільки привабливою, що визначила хід економічного (а в кінцевому рахунку політичного) розвитку низки країн на тривалий термін.

В даний час прийшли до висновку, що високу соціальну забезпеченість життя можна створити для найманих робітників і при збереженні приватної власності. Такі моделі розвитку, при наявності безлічі соціальних пільг і гарантій, з успіхом реалізуються в деяких країнах (відома модель «Швейцарського соціалізму»). На жаль, соціальний захист найменш забезпечених верств населення можуть дозволити собі лише економічно розвинені країни. Тому проблема залежності рівня життя громадян країни від її економічного статусу залишається актуальною донині.

Література

1. Бердяєв Н.А. Витоки і сенс російського комунізму. М. 1990. – 623с.

2. Глядков Ст. А. Феномен марксистської філософії. М. 2001. — 293 с.

3. Хофман Дж. Марксизм і теорія «Праксису». М. 1978. – 701с.

Короткий опис статті: основні ідеї філософії марксизму

Джерело: Основи філософії марксизму

Також ви можете прочитати