Політика гласності

16.10.2015

Політика гласності

Поряд з економікою також відставала як духовна, так і культурне життя країни. І якщо в економіці перебудова почалася з постановки завдань «прискорення» соціально–економічного розвитку, то в духовній і політичній сфері її лейтмотивом стала «гласність».

Термін «гласність» вперше прозвучав на XXVII з’їзді КПРС у лютому 1986 року у виступах М. С. Горбачова – «без гласності немає, і не може бути демократизму». У січні 1987 року Горбачов на Пленумі ЦК КПРС проголосив нову політику – «гласність».

Цей термін, як і сам курс на розвиток гласності з’явилося як свідчення нових підходів у політиці, в умовах глухого опору змінам з боку номенклатури, коли реформаторам потрібно активніше спиратися на громадську думку.

З самого початку гласність зовсім не означало свободу слова. Передбачалося лише створити систему постійного і повного інформування трудящих про стан справ на підприємство, в селі чи місті, юридично закріпивши право громадян, засобів масової інформації, трудових колективів отримувати їх цікавлять відомості.

Це рух спочатку йшло під девізом: «Більше демократії, більше соціалізму!», «Повернення до Леніна!». За задумом реформаторів сама політика «гласність» повинна була зміцнити «соціалізм з людським обличчям». Це була часткова свобода слова – дозволено було говорити тільки про те, що можна, про те, що було вигідно керівництву.

Тим не менш, почалося, розкріпачення свідомості і зупинити його було вже не можливо.

Починається відродження духовного життя суспільства.

Позитивним результатом політики гласності стало те, що з 1986 р. було опубліковано безліч літературних творів, які перебували довгий час під забороною. Читачі отримали можливість долучитися до творчого доробку учених і літераторів, що вважалися раніше суто «реакційними», залишили країну або висланих за кордон в роки радянської влади. З’явилися перші публікації книг А. В. Солженіцина та інших дисидентів. Для них відкриваються не тільки кордону СРСР, але й ворота тюрем та спецтаборів. Був повернений із заслання академік А. Д. Сахаров, одразу ж включився в активну політичну діяльність.

Поряд з літературою політика гласності торкнулася і кінематографії, образотворчого мистецтва, музики, театру. У всіх творчих спілках

відбулася зміна колишнього, «рекомендованого» партійними інстанціями керівництва. Роки перебудови були відзначені появою безлічі антитоталітарних фільмів. На екрани вийшли такі фільми, як «Покаяння» режисера Тобто Абуладзе, де переосмислювались історичні і моральні підвалини життя суспільства в радянську епоху. Намітилося звернення діячів культури до дореволюційних подій і доль історичних діячів, в тому числі до трагічної загибелі царської сім’ї. Нові популярні передачі з’явилися на телебаченні, що транслювалися в прямому ефірі. Нововведенням стали прямі трансляції засідань XIX партконференції КПРС, З’їздів народних депутатів СРСР, прикувавши увагу величезної кількості людей. Стали проникати також кращі літературні твори і наукові дослідження західних авторів, що розкривають природу і витоки тоталітарного режиму.

Гласність дозволяла народу відкрито висловлювати своє невдоволення. І головним актуальним та злободенним питанням стало питання про Сталіна. Навколо імені Сталіна вже 30 років йшли гарячі суперечки інтелігенції, які переходили і в друк. На екранах з’являлися фільми, різко котрі засуджували «культ особистості» (фільм Т. Абуладзе «Покаяння»). Журнал «Вогник» викривав не тільки Сталіна, але і його соратників, і навпаки, захищав діячів «ленінської гвардії». Все це викликало величезний інтерес суспільства і різку протидію у прихильників комуністичної ідеї.

Гласність сприяла різкому становленню різних ідейних, політичних, національних, релігійних течій, групових інтересів. Невдоволення станом справ у товаристві вилилося, в кінці кінців, масове невдоволення тією системою організації влади, яка існувала в країні десятки років, і здавалося всім не тільки непорушною, а й єдино правильною.

Незважаючи на спроби стримування, ЗМІ відображають реальні проблеми життя, починають проявляти себе як четверта влада. Боротьба з «застоєм», «силами гальмування» сприяла швидкої політизації та диференціації радянського суспільства.

Процес переосмислення торкнувся суспільні науки – філософію, політекономію, право.

Крім внутрішніх проблем, «гласність» показала людям і західний світ з його гуманістичними цінностями, незвичним способом життя, демократичними традиціями. Це було для багатьох рівнозначно відкриттю вікна у світ, але одночасно сприяло формуванню у незначної частини населення враження безпросвітності власного існування, приреченості.

Саме політика гласності, що перетворилися за роки перебудови з політичного гасла в потужний засіб реформування суспільства, багато в чому визначала необоротний характер змін, раскрепостив свідомість десятків мільйонів. Гласність дозволила громадянам країни сформулювати власну позицію з ключових питань життя суспільства.

Короткий опис статті: політика гласності

Джерело: Політика гласності

Також ви можете прочитати