Марксизм і сучасність

ПОЗИТИВІЗМ І МАРКСИЗМ: Позитивізм-філософсько-методологічне вчення

13.09.2015

ПОЗИТИВІЗМ І МАРКСИЗМ

Позитивізм — філософсько-методологічне вчення, яке з’явилося на світ у першій половині XIX ст. Її засновником вважається французький філософ і соціолог Огюст Конт (1798— 1857). Саме він вперше і винайшов сам термін «позитивізм», маючи на увазі під ним можливість створення якоїсь «позитивної» («позитивної») філософії, вільної від спекуляцій і абстрактних (в гіршому розумінні цього слова) метафізичних міркувань, і в якості моделі для себе полагающую природні (емпіричні) науки, насамперед математику і фізику.

Згідно Конту, соціальні науки за своїм методом і предмету принципово нічим не відрізняються від природничих наук. Точно так само, як і природничі науки, вони здатні на вищій стадії свого розвитку дати єдино точну й об’єктивну картину соціального світу, отримати результат, який є об’єктивною істиною. Сама соціальна наука, як і все суспільство, проходить у своєму розвитку три основні стадії: теологічну, метафізичну і позитивну. На першій стадії людський розум в поясненні світу соціальних фактів використовував в основному надприродні сили й сутності; на другій стадії надприродне пояснення було замінено поясненням через абстрактні метафізичні сутності, до числа яких Конт відносив і будь які філософські пояснення за допомогою «законів», «субстанцій», «смислів» і т.п.; і, нарешті, на третій стадії в дію вступає позитивний метод, очищаючий соціальне знання від спекулятивних «наносів» і «абстракцій»: в результаті останнє стає подібним за своєю структурою природно-наукового знання. Соціальне знання здатне бути такою ж мірою обґрунтованим і доказовим, як і знання в природних науках, і воно повинно бути таким, — на це багато разів вказував Конт.

Позитивізм XX ст. (його зазвичай називають логічним позитивізмом або неопозитивізмом) ще більше розвинув і поглибив ці контовские положення. До соціальних наук були пред’явлені ще великі вимоги в плані їх формалізації і математизації, ще більше була посилена методологічна критика підстав соціального знання, ґрунтовному розбору була піддана проблема «істини» в соціальному пізнанні. Але результат залишився приблизно тим же: соціальні науки в цілому подібні до природничих наук і мають «наслідувати» їм за своїми методами та цілями. Більш конкретно це зводиться до наступних тверджень:

  1. істина буває тільки наукової і ніякої іншої бути не може;
  2. наукова істина — це насамперед математична і логічна істина;
  3. до соціальних наук можуть бути застосовані такі ж критерії доказовості й обґрунтованості, як і до природничих наук;
  4. у соціальних науках повинна бути проведена демаркація — відділення точного і доведеного знання від метафізичного і спекулятивного;
  5. істина в соціальних науках повинна бути верифицируема або хоча б фальсифицируема, інакше питання про істину взагалі не може бути поставлене[101].

Приблизно на тих же методологічних засадах будував свою позицію і Карл Маркс (1818-1883).

Аналогія між соціальним і природно-науковим пізнанням — наріжний камінь концепції К. Маркса і його соратника Ф. Енгельса (1820-1895), що отримала назву «марксизм». Згідно йому закони суспільства за своєю структурою нічим принципово не відрізняються від законів природи, хіба що за винятком того, що суспільні закони в основному діють як закони-тенденції, тобто мають ймовірнісно-статистичний характер[102]. По своїй сутності соціальна наука (філософія, політична економія, юриспруденція тощо) нічим не відрізняється від природної науки (математики, фізики, хімії, біології тощо): вона також досліджує і пізнає закони, які, по одному з найвідоміших зауважень К. Маркса, мають природно-історичний характер. На певному етапі розвитку суспільства ці закони також пізнавані, як і будь-які інші. Закони суспільства абсолютні по відношенню до діючих соціальних груп, класів, партій та ідеологій, тобто вони стоять вище останніх, але при цьому їх дія виявляється за допомогою політичної та економічної активності прогресивного класу, соціального шару або партії. Ніякої ціннісної різниці в інтерпретації законів, а також підтверджують їх дію соціальних фактів немає і не може бути: закони інтерпретуються строго однозначно, і правильна їх трактування повністю збігається з наукової соціальної істиною (науковою істиною в пізнанні соціальних фактів і явищ). Будь-який інший підхід по відношенню до цієї істини інтерпретується як соціальна брехня — помилкове знання в розумінні соціальних фактів і явищ. В буржуазному (капіталістичному) суспільстві єдиним прогресивним класом, націленим на здобуття наукового соціальної істини, є пролетаріат (робочий клас), а виразником його інтересів служить комуністична партія. Будь-які дії проти пролетаріату і комуністичної партії, таким чином, ведуться з реакційних позицій, а ідеологічною зброєю подібних дій буде соціальна брехня — навмисне спотворення наукової істини щодо соціальних фактів і явищ.

В результаті марксизм і позитивізму об’єднує загальний підхід до проблеми соціальної істини: наукова істина стосовно соціальних феноменів можлива, і вона може бути тільки одна; всі інші пояснення при цьому будуть помилковими; причому саме поняття соціальної істини включає в себе як твердження щодо самого аналізованого соціального факту або явища, так і будь-яку їх інтерпретацію з позицій тих чи інших цінностей.

Короткий опис статті: марксизм і сучасність ПОЗИТИВІЗМ І МАРКСИЗМ: Позитивізм — філософсько-методологічне вчення, яке з’явилося на світ у першій половині XIX ст. Її засновником вважається французький філософ і соціолог Огюст Конт (1798— 1857). Саме він вперше і винайшов сам термін «позитивізм», маючи на увазі … — — ПОЗИТИВІЗМ І МАРКСИЗМ: Позитивізм — філософсько-методологічне вчення, яке з’явилося на світ

Джерело: ПОЗИТИВІЗМ І МАРКСИЗМ: Позитивізм — філософсько-методологічне вчення, яке з’явилося на світ

Також ви можете прочитати