Реферат: Грошово-кредитна політика України, BestReferat.ru

18.10.2015

Реферат: Грошово-кредитна політика України

Введення

При визначенні об’єктивної необхідності грошово-кредитної політики в умовах трансформації економіки особливо важливим є розуміння її сутності, цілей, механізму та інструментів реалізації. Сукупність заходів у сфері грошового обігу, спрямованих на зміну грошового кредиту, дістала назву грошово-кредитної політики. Її головна мета – регулювання господарської кон’юнктури шляхом впливу на стан кредиту і грошового обігу.

Грошово-кредитна політика спрямована або на стимулювання кредиту і грошової емісії (кредитна експансія), або на їх стримування і обмеження (кредитна рестрикція). В умовах падіння виробництва і збільшення безробіття центральні банки намагаються пожвавити кон’юнктуру шляхом розширення кредиту і зниження норми відсотка. Навпаки, економічний підйом часто супроводжується спекуляцією, зростанням цін, наростанням диспропорцій в економіці. В таких умовах центральні банки прагнуть запобігти перегріву кон’юнктури за допомогою обмеження кредиту,підвищення процента, стримування емісії платіжних засобів і т.д.

1. Механізми та напрямки грошово-кредитної політики

згідно з світовим досвідом у сфері грошово-кредитного регулювання ні монетаризм, ні теорія державного регулювання самі собою не втілюються в економічну політику країн. Перевага надається ринковим механізмам порівняно з адміністративними методами регулювання. Прикладом може бути лібералізація банківського законодавства в європейських країнах на початку 90-х років XX століття.

Державне регулювання грошово-кредитної сфери може здійснюватися скільки-небудь успішно лише в тому випадку, якщо держава через Національний банк здатне вооз діяти на масштаби та характер приватних інституцій, оскільки в розвинутій ринковій економіці саме вони є базою всієї грошово-кредитної системи.

Вибір і поєднання економічних інструментів, які застосовуються при певних умовах, залежить від стратегії центрального банку. Взагалі центральні банки можуть використовувати:

— адміністративні або ринкові інструменти;

— інструменти прямого або непрямого впливу;

— коротко-, середньо — або довгострокові заходи.

Наприклад, у сфері облікової політики центральний банк може застосовувати пряме регулювання на грошовому ринку і разом з тим — непрямий вплив на ринок капіталів.

Довгостроковими заходами грошово-кредитної політики є така стратегія центрального банку, яка розрахована на період від одного року до декількох десятиліть. Прикладом інструментів довгострокового регулювання є традиційні інструменти грошової політики (наприклад, обов’язкових банківських резервів, фінансування тощо). Заходами короткостроковій політики можуть бути операції з цінними паперами, операції «своп» у межах валютної політики і т. п..

Адміністративними інструментами грошової політики є емісія готівки, впровадження мінімуму кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам, пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, відсотків для фінансування окремих галузей економіки і т. п..

Використання методів адміністративного регулювання обсягів і структури грошового обігу найбільше поширено в країнах з перехідною економікою.

Ринковими (або економічними інструментами грошово-кредитної політики є такі класичні інструменти як:

— здійснення операцій на відкритому ринку;

— регулювання норми банківських резервів;

— регулювання облікової ставки відсотка на позики, що надаються центральним банком.

Кожен із зазначених механізмів має власний перелік засобів, вдосконалення яких відбувається не один десяток років.

Державний контроль над банківською системою має на меті зміцнення ліквідності кредитно-фінансових інституцій, тобто їхньої здатності своєчасно покривати вимоги вкладників (насамперед за рахунок облікової (дисконтної) політики, операцій на відкритому ринку, встановлення норм обов’язкових ресурсів).

Управління державним боргом є напрямком державного регулювання в умовах хронічних бюджетних дефіцитів і величезного зростання державної заборгованості, коли різко зростає вплив державного кредиту на ринок позичкових капіталів. Для цього Національний банк використовує різні методи управління державним боргом: купує або продає державні зобов’язання; змінює ціну облігацій, умови їх продажу; різними способами підвищує їх привабливість для приватних інвесторів.

Регулювання обсягу кредитних операцій та грошової емісії застосовується, насамперед, для впливу на господарську активність. Цей напрям грошово-кредитного регулювання тісно пов’язане з першим і другим напрямами, Регулювання банківської ліквідності справляє вплив на структуру банківських позик і депозитів, величину грошової маси, рівень ринкової норми відсотка. Регулювання державного боргу впливає на розподіл позичкових капіталів між приватним і державним секторами, рівень процентних ставок, банківську ліквідність. Розміщення державних боргових зобов’язань в банківській системі призводить до збільшення грошової емісії, поза банківської системи — до еесокращению.

2. Створення і розвиток грошової системи України

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику і т. п. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави.

Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти — попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською, валютою — рублями.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом «Про реформу грошової системи України» від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі «український карбованець», дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиною на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України «Про банки і банківську діяльність» (1991 р.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розвиток власного емісійного механізму, який включає:

— створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монети;

— розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків та монет;

— розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням якого є:

— відпрацювання механізму централізованого регулювання банківськими резервами;

— запровадження механізму рефінансування комерційних банків;

— розвиток операцій на відкритому ринку.

3. Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

4. Розвиток національної платіжної системи, що охоплює:

3/4створення системи електронних платежів на міжбанківському рівні;

—розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;

—розроблення методичних та організаційних засад створення електронної системи масових платежів.

5. Формування механізму валютного регулювання, який включає:

—розвиток інфраструктури валютного ринку та формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому;

—порядок регулювання валютного курсу;

—створення механізму формування та використання золотовалютних резервів;

—формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу та прогнозування.

6. Розроблення та випробування на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Перелічені заходи дали можливість сформувати протягом 1993-1996 рр. правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка спроможна була забезпечити належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки країни.

Новій ситуації, яка склалася в управлінні грошовим оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій — функцію нагромадження. Це підриває інтереси економічних суб’єктів до накопичення грошей як джерела інвестування, стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної політики, зміцнення державних фінансів. У зв’язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці — гривні. 25 серпня 1996 року Президент України підписав Указ «Про грошову реформу в Україні», згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця — гривня та її сота частина — копійка.

Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи України і розпочався третій.

На третьому етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні 1999 р. Закону «Про Національний банк України». Хоча в цьому законі безпосередньо про грошову систему мова не йде, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV «Грошово-кредитна політика», розділ V «Управління готівковим грошовим обігом», розділ VIII «Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями». У них чітко виписані права та обов’язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни [2 c.179].

3. Сучасні тенденції в грошово-кредитній політиці

Головними особливостями техніки грошово-кредитного регулювання, яке здійснюється у відповідності з неокейнсианскими рекомендаціями, є зміна офіційної облікової ставки Національного банку; посилення або ослаблення прямого обмеження обсягу банківських позик в залежності від розмірів сукупного попиту і зайнятості, рівня валютного курсу, масштабів інфляції; використання операцій з державними облігаціями переважно для стабілізації курсів і зниження ціни державного кредиту, Принципова відмінність техніки грошово-кредитного контролю на основі монетаристского підходу полягає у введенні кількісних орієнтирів регулювання, від зміни яких змінюється напрямок грошово-кредитної політики. Вытого чи іншого показника в якості орієнтира грошово-кредитної політики багато в чому визначає і головні об’єкти, і саму техніку грошово-кредитного контролю. Такими показниками можуть бути як сукупна грошова маса, так і її окремі агрегати.

Слід також особливо підкреслити, що державні органи країн ринкової економіки останнім часом все частіше використовують «політику розвитку конкуренції в банківській сфері, тобто стимулюють конкуренцію, розчищають для неї місце, включаючи і заходи, спрямовані проти антиконкурентного співробітництва. В рамках цієї політики знаходяться і вживаються в останні роки дії щодо лібералізації внутрішніх і міжнародних фінансових ринків, відміну контролю над відсотковими ставками і ряду обмежень для банків на проведення операцій на ринках цінних паперів і на інші види фінансової діяльності. При цьому широкий доступ іноземних банків до місцевих ринків розглядається як необхідний чинник підвищення ефективності останніх.

4. Грошово-кредитні та фіскальні важелі структурної перебудови економіки України

Оцінюючи сьогоднішній стан економіки України треба вказати, що однією з головних передумов створення соціально-ринкової економіки є її структурна перебудова. Структурна перебудова, охоплюючи основи економіки, надає безпосередній вплив на стабілізацію виробництва, збалансованість ринку, інші найбільш вагомі макроекономічні показники, дає змогу національному виробникові увійти в процес міжнародного поділу праці, створити адекватну соціальну базу.

Становлення ринку базується на приватній формі власності, на зростанні економічної відособленості товаровиробника, його самостійності. В один час це реально зумовлює припинення його планового фінансування, матеріально-технічного постачання, гарантованої закупівлі виготовленої продукції. Зрозуміло, що в такій ситуації основна частина виробників опинилася на порозі банкрутства. Своєю чергою така ситуація в економіці породила проблему взаємних неплатежів і зубожіння виробничих споживачів і населення, і як наслідок, розбалансованість роздрібного ринку, його засилля низькоякісними іноземними товарами, падіння реальних доходів населення, зниження позицій національної валюти і зниження темнів внутрішнього виробництва.

Структурні пропорції, які склалися в економіці на сьогодні, не відповідають можливості створення в Україні економічно незалежної, самостійної держави, не сприяють підвищенню конкурентоспроможності власного виробника та входженню до світового ринку як рівноправного партнера. Ресурсомісткі і переважно витратного характеру виробництва, розрахований на дешеві ресурси колишнього СРСР, не дає можливості бути конкурентними українських товарів на світовому ринку.

Сьогодні Україна опинилася без таких важливих ресурсів, як нафта, каучук, целюлоза, апатит. На 80 відсотків її економіка залежить від імпорту природного газу. кольорових металів, автомобілів, верстатів та інструментів, хімічних волокон. Власне виробництво лише на половину задовольняє потреби в хімічному обладнанні, електротехнічних та кабельних виробах, лісоматеріалах, продукції текстильної та медичної промисловості. При цьому постійно зростає заборгованість України за постачання цих ресурсів. Так. на початок 1998 р. заборгованість перед Росією перевищив 2 млрд доларів США, а перед Туркменістаном склала 563 млн доларів США.

Значним фактором необхідності структурної перебудови, зростання державного боргу України на кінець 1998 р. за даними Міністерства фінансів він склав 50.5 млрд грн. збільшився дефіцит платіжного і торгового балансу. Постійний дефіцит Державного бюджету, зростання внутрішньої і зовнішньої заборгованості держави, всі ці фактори свідчать про те, що сьогодні держава не має власних ресурсів для підйому економіки.

Слід визнати, що реальна ситуація в економіці України не дозволяє одночасно підтримувати життєдіяльність всіх галузей і виробництв, на необхідному рівні, фінансувати соціальну сферу. Розпорошення фінансових ресурсів, як правило, призводить до їх неефективного і не за цільовим використання та не дає бажаних результатів. Необхідно виделить пріоритети розвитку економіки, вкладення коштів у які дало б можливість у стислі терміни вийти на світовий ринок, подолати тенденцію падіння обсягів виробництва і зайнятості. Виділення пріоритетів в економічному розвитку дозволяє підвищити ефективність фінансування, створює умов для подальшого рефінансування кошти і переходу до самофінансування.

Важливим фактором, який визначає структурну перебудову економіки в Україні є грошово-кредитна політика. Грошово-кредитна політика дозволяє акумулювати вільні кошти держави, підприємств, населення і використати найбільш раціонально та ефективно. Це передусім зумовлюється тим, що продукція підприємств не може конкурувати з аналогічними товарами імпортного виробництва. Основні причини дві: 1) застаріла технологія виробництва, а також високі додаткові витрати, пов’язані зі збереженням, транспортуванням, процесом реалізації, роблять вітчизняну продукцію набагато дорожчою, ніж імпортну; 2) низький рівень життя громадян України, стійка тенденція до зниження доходів на душу населення призводить до падіння купівельної спроможності. В основному населення купує низькоякісні, але дешеві імпорті товари, в той час як вітчизняна продукція не має збуту. Тому основним завданням грошово-кредитної політики держави є створення умов для прориву вітчизняного виробника на національний і міжнародний товарні ринки. Такими умовами в ситуації, що склалася в економіці, можуть бути:

— визначення пріоритетів у структурній перебудові економіки;

— пільгове кредитування пріоритетних галузей і підприємств. Встановлення державного контролю за обов’язковістю надання кредитів комерційними банками визначеним державою підприємствам на пільгових умовах;

— створення гнучкішої системи оподаткування, яка б дозволяла стимулювати використання частини прибутку на розвиток виробництва;

— створення відповідної законодавчої бази, яка дає можливість одночасно реалізовувати інтереси підприємця і держави в цілому.

Пріоритетними напрямами структурної перебудови економіки, передусім повинні бути:

— посилення соціальної орієнтації економіки і вирішення на цій основі комплексу завдань, спрямованих на зростання рівня і якості життя більшості населення, яке в свою чергу розширить внутрішній ринок і створить стимули для національного виробника;

— стимулювання розвитку найменш ресурсоємних виробництв, а також таких, які орієнтовані на внутрішні ресурси України, які дадуть можливість розробляти і використовувати свої ресурси;

— досвід, нагромаджений у сфері наукомістких технологій військового виробництва, а також науково-технічного потенціалу країни, який дасть можливість збільшити обсяги експорту, визначити і закріпити свою спеціалізацію на світовому ринку;

— розвиток агропромислового комплексу, ефективне використання кращих земельних угідь, підвищення ефективності переробної промисловості, розширення асортименту та якості продукції, її вихід не тільки на внутрішній, але і на зовнішній ринок;

— внутрішнє збалансування ринку, який об’єктивно визначає переорієнтації виробництва засобів виробництва, галузей машинобудування, металургійної, хімічної промисловості на створення національної міжгалузевої кооперації, її вихід з кінцевою продукцією на міжнародний ринок, який дасть можливість виробляти в Україні не тільки сировину, виробництво якого, як правило, екологічно небезпечне, але і отримувати необхідні засоби для охорони навколишнього середовища, відтворювати природні ресурси, створювати безвідходне виробництво.

Розглядаючи процес фінансування структурної перебудови через державний бюджет, необхідно зазначити, що існує декілька підходів до вирішення цієї проблеми. Один з них базується на раніше прийнятих принципах фінансування галузей народного господарства, тобто, процес фінансування на наступний рік базувався на показниках попереднього року. І тільки окремі області могли отримати більше фінансових ресурсів, які, як правило, відбувалося в разі будівництва або введення в експлуатацію нових об’єктів.

Сьогодні, приймаючи державний бюджет, можна вказати, що кожне Міністерство «відвойовує» фінансові ресурси для себе. Ми бачимо, що, з одного боку, такий принцип фінансування через державний бюджет неможливий в силу самого дефіциту бюджету. З іншого боку, зменшення фінансування окремих областей неминуче призведе до соціально-економічних протиріч: невиплати заробітної плати, зменшення кількості працюючих, закриття деяких підприємств.

Інший підхід до фінансування державних підприємств через бюджет складається у визначенні ринкових пріоритетів серед виробників. Під цим розуміється необхідність визначити ті галузі народного господарства і напрями розвитку економіки, які найближчим часом можуть вийти зі своєю продукцією на ринок і бути конкурентоспроможними, а це означає, мати дохід. Можливість отримання прибутку підприємствами дає можливість державі мати надходження до бюджету із цих підприємств через систему оподаткування.

На перший погляд такий підхід ще більше загострить соціально-економічні суперечності в суспільстві, призведе до ще більшої диференціації у прибутках різних верств населення відповідно до їх галузевим призначенням. Але необхідно зазначити, що така диференціація на сьогоднішній день вже досягла грандіозних масштабів. 90 відсотків населення, згідно з соціологічними дослідженнями, живе нижче прожиткового мінімуму. Тому проблема полягає не в тому, як фінансові ресурси розподіляються через державний бюджет, а в тому наскільки ефективно вони використовуються. Ефективність використання фінансових ресурсів є однією з головних проблем становлення ринкового механізму в Україні.

Ця проблема має як об’єктивну так і суб’єктивну сторону, причому вони тісно взаємозв’язані. Об’єктивна сторона даного процесу базується на необхідності переходу до ринкових форм господарювання через становлення приватних форм власності. Становлення приватних форм власності неминуче призводить до змін у структурі виробництва, у формах її організації, розподілу прибутку, фінансуванні розвитку. Разом з тим зміна форми власності зачіпає економічні інтереси учасників виробничого циклу. Суб’єктивна сторона визначається правовим забезпеченням цього процесу, його відповідністю реальному механізму втілення на практиці. Але тут необхідно зазначити, що процес приватизації в Україні пройшов в інтересах тієї групи, яка його здійснювала, насамперед колишнього партійно-адміністративного апарату, який і сьогодні керує цим процесом, закріпивши свої привілеї навіть у законі про приватизацію.

Тому посилання на недоцільність визначення пріоритетів державного фінансування можна вважати необґрунтованою. Такі пріоритети вже існують, вони визначені в залежності від ступеня їх контролю з боку окремих адміністративно-фінансових груп. Виходячи з тієї економічної ситуації, яка склалася на сьогодні в Україні, головним є не перерозподіл вже сформованої власності, а створення законодавчої бази, яка б дало можливість підприємцям отримувати прибуток, державі мати рівновеликі надходження в бюджет і через бюджет вирішувати соціально-економічні проблеми всього суспільства.

Важливим важелем реструктуризації економіки є використання ресурсів комерційних банків. Але на сьогоднішній день це джерело не може використовуватися, у зв’язку з тим, що з одного боку, не існує відповідної правової бази, а з іншого боку нестабільність економічної ситуації в країні не створює умов для зацікавленості комерційних банків у вкладенні коштів у структурну перебудову.

Існує ряд обмежень у законодавчих документах України, які не дозволяють комерційним банкам мати будь-яку частку статутного фонду підприємства, яке дозволило б їм бути зацікавленими у функціонуванні даного підприємства і вкладати кошти в його розвиток. Зняття такого обмеження дало б можливість, особливо банкам, які мають галузеве спрямування кредитування виділити найбільш пріоритетні напрямки, найбільш конкурентоспроможні підприємства та здійснити довгострокове інвестування. Двостороння зацікавленість зумовлюється загальною формою власності, яка своєю чергою, зменшує кредитний ризик.

В умовах нестабільності ситуації на фінансовому ринку держава має створити умови для комерційних банків для зменшення ризику при довгостроковому кредитуванні. Банк повинен бути впевнений в отриманні стабільного прибутку, що б відповідав її розрахунками. Ми бачимо, що облікова ставка Національного банку весь час змінюється. Так з осені 1997 р. вона зросла від 13 до 82% на кінець 1998 р. а потім знизилася до 60% у січні 1999 р. За умови такої нестабільності облікової ставки довгострокового кредитування — кредитування під структурну перебудову — не може бути й мови.

Одним з шляхів зацікавленості банків до надання довгострокових кредитів може бути пільгове оподаткування певних напрямків кредитування. Тобто, банк може частково або повністю звільнятися від сплати податків за фінансування коштів на виробниче будівництво, переважно на реконструкцію та технічне переозброєння підприємств, створення соціально-побутових об’єктів, інноваційних програм, програм зайнятості та інших. Важливим інструментом у цьому механізмі є створення Українського банку розвитку і реконструкції, що би координував таку діяльність, провів систематизацію та аналіз інвестиційних проектів і давав рекомендації комерційним банкам, а будучи державною структурою, виступав би гарантом для комерційних банків.

Значну роль у процесі довгострокового кредитування сучасної ринкової економіки може зіграти парабанковская система. Фінансово-кредитні інститути цієї системи мають значні грошові ресурси, які можуть використовуватися на довгостроковий період, про що свідчить досвід країн ринкової економіки. В Україні функціонує значна кількість пенсійних, профспілкових, страхових та інших фондів, ресурси яких могли б використовуватися як джерело інвестування структурної перебудови. Для цього необхідно забезпечити правову основу даного напрямку їх діяльності, а також створити механізми і інститути функціонування даного процесу. Важливу роль у цьому процесі може відіграти Український інвестиційний банк. Маючи науково-інформаційну базу, він може систематизувати інвестиційні проекти, провести їх аналіз та найбільш ефективно використовувати коштів фондів.

Важливим чинником, що визначає пріоритети структурної перебудови України, є прямі іноземні інвестиції. Динаміка обсягів зарубіжних інвестицій в окремі галузі економіки дає можливість точніше визначити конкурентоспроможність окремих наших підприємств і галузей, відповідність їхньої продукції кон’юнктурі світового ринку. Прямі іноземні інвестиції дають можливість визначити пріоритетність розвитку підприємств за рахунок державного фінансування, можливість отримання майбутніх надходжень до державного бюджету із цих підприємств. Визначення структури державного фінансування, її пріоритетних напрямків в умовах дефіциту державних фінансових ресурсів потребує прийняття і реалізації економіко-правового механізму, який би забезпечив найбільш ефективне використання залучених коштів в інтересах інвесторів та держави в цілому. Пріоритетність надходження іноземних інвестицій в окремі галузі економіки дозволяє визначити основні орієнтири структурної перебудови економіки України.

Особлива роль у цьому процесі належить грошово-кредитній політиці НБУ, яка повинна, з одного боку, сприяти залученню іноземних інвестицій, а з іншого, здійснювати державний контроль за їх цільовим та ефективним використанням. Розглядаючи структуру прямих іноземних інвестицій в економіку України за окремим областям ми можемо визначити, що іноземних інвесторів найбільше цікавлять ті галузі економіки, які дають можливість отримати швидкий прибуток (внутрішня торгівля, харчова промисловість, сфера обслуговування), а також підприємства машинобудування і металообробки, які зберегла значний науково-технічний і трудовий потенціал (багато з них входили до військово-промисловий комплекс) і продукція яких конкурентоспроможна і цінується на світовому ринку. Значний інтерес представляють також підприємства зв’язку, транспорту, фінансовий сектор, без яких неможливе функціонування сучасного ринкового механізму та ефективне використання залученого капіталу.

Визначення пріоритетних напрямків іноземного інвестування дозволяє державним структурам за допомогою економіко-правових факторів проводити відповідну політику їх регулювання, а також дає можливість найбільш раціонально використовувати державні фінансові ресурси. Тобто, з допомогою фіскальної і грошово-кредитної політики держава повинна регулювати обсяги інвестиційних надходжень, здійснювати перерозподіл доходів з необхідним урахуванням інтересів соціально-економічного розвитку країни.

Мета державного регулювання структурної перебудови — це не тільки ринкові перетворення, а й податкова політика, яка може супроводжувати ці перетворення. Одним з основних інструментів державного регулювання є податкова політика. Саме вона визначає пріоритети розвитку окремих соціальних груп, галузей, форм господарювання. Податки є найбільш ефективним і дієвим інструментом державного регулювання економіки. Оподаткування визначає прямий взаємозв’язок між державою та суб’єктами господарської діяльності, виступає системою важелів, які регулюють збалансованість економічного зростання, ефективне використання ресурсів, стимулювання інвестиційної і підприємницької активності.

У світовій практиці державного регулювання економіки податки використовуються паралельно з такими інструментами, як бюджетне фінансування, механізм грошово-кредитної політики центрального банку, інвестиційна політика держави, які складають єдиний механізм визначення пріоритетних напрямів і структурного розвитку економіки.

Висновок

Отже, перехід України до ринкових відносин диктує необхідність створення ефективної банківської системи і проведення Національним банком дієвої грошово-кредитної політики, яка б краще стимулювала розвиток нових економічних процесів. Така грошово-кредитна політика, її завдання та умови реалізації визначаються рівнем розвитку економіки держави, політичними процесами, станом банківської системи та грошово-кредитного ринку в цілому. Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» функції виготовлення та реалізації грошово-кредитної політики покладено на Національний банк України, яка формулює загальні засади, визначає методи та конкретні інструменти її реалізації, розробляє відповідні нормативні та інструктивні документи, а також здійснює контроль за виконанням цих інструкцій уповноваженими банками.

Грошово-кредитна політика є найважливішою складовою загальної економічної політики держави. Формування засад і принципів грошово-кредитної політики держави відбувається з часу створення Національного банку України. Щодо змін в економічній політиці та банківській системі України істотно змінилися не тільки методи, а і інструменти реалізації грошово-кредитної політики, вдосконалюються при цьому грошово-кредитні, відкритий, міжбанківський ринки, умови використання відповідних інструментів і т. п. Однак у зв’язку з динамічними змінами в економіці, у фінансово-кредитній сфері і банківській системі існує нагальна потреба вдосконалення методів та інструментів реалізації грошово-кредитної політики, оперативного вирішення проблем збалансування грошового ринку, налагодження належного контролю за дотриманням комерційними банками регулюючих нормативів, рефінансування банків, здійснення наглядових функцій і т. п.

Застосування того чи іншого інструмента регулювання грошово-кредитного ринку (проведення грошово-кредитної політики) залежить від історичних традицій використання фінансових інструментів у державі, розвинутості ринкових відносин, наявності банківсько-фінансових установ, загальнодержавного стану економіки, врегулювання питань фіскальної політики і т.д.

В Україні інституційна основа для проведення грошово-кредитної політики з’явилася зі створенням суверенної банківської системи та національного грошово-кредитного ринку, оформленням діяльності Національного банку України в цій сфері відповідним документом: «Основні напрями (орієнтири) грошово-кредитної політики та проведення реформи грошової системи України». Національним банком України проведена значна робота щодо розробки, впровадження та використання різних методів та інструментів грошово-кредитної політики [ 5 c.12].

Забезпечення стабільності національної валюти можливе за умови стабільного функціонування банківської системи. З метою досягнення стабільності банківської системи необхідно здійснення додаткових заходів, спрямованих на підвищення платоспроможності та надійності роботи банківської системи (підвищення рівня капіталізації банків, ефективне використання системи раннього реагування на функціональні проблеми банків), що може зменшити ризик банківської діяльності, забезпечити стратегію роботи Нацбанку держави з проблемними комерційними банками і т.п..

Основними монетарними інструментами регулювання грошово-кредитного ринку, які Національний банк України може використовувати, керуючи грошово-кредитним ринком, повинні бути:

— нормативи обов’язкового резервування коштів банківською системою;

— облікова ставка Національного банку України (рівень облікової ставки має бути позитивною щодо інфляції);

— депозитні сертифікати Національного банку України;

— операції на валютному і на відкритому ринках;

— рефінансування комерційних банків через операції прямого та зворотного РЕПО з комерційними банками;

— ломбардне кредитування.

Таким чином, можна зробити висновок, що використання методів та інструментів грошово-кредитної політики може сприяти подальшому збалансування грошово-кредитного ринку, налагодження дієвого контролю за діяльністю комерційних банків, а також зміцненню фінансово-кредитної та банківської систем держави в цілому.

Література

Пивоварів І. А. Національна економіка України в умовах трансформації:навчально-методичний посібник. Сімферополь – 2006р.-с. 119

Гроші та кредит: підручник/ під ред. Славлука М. І.- К. КНЕУ, 2001

Костіна Н.І. Гроші та грошова політика: навчальний посібник. — К. НІОС, 2001

Єпіфанов А. О. Грошово-кредитна політика в Україні: тенденції та перспективи // Фінанси України. -. 2000. — №9. — с. 11-18

Лютий І.Про. Грошова-кредитна політика в умовах перехідної економіки. — К. «Атіка», 2000

// Фінанси України. -2000. — №3. — с. 20-24

Мельник О. М. Законодовчі основи та найважливі параметри грошово-кредитної політики // Фінанси України. — 2000. — № 7. — с. 34-44

Короткий опис статті: україна політика Механізми та напрямки грошово-кредитної політики. Створення і розвиток грошової системи України. Сучасні тенденції в грошово-кредитній політиці. Грошово-кредитні та фіскальні важелі структурної перебудови економіки України. реферат: грошово-кредитна політика україни bestreferat шпаргалки

Джерело: Реферат: Грошово-кредитна політика України — BestReferat.ru

Також ви можете прочитати