Релігія і політика на Україні. Про природу конфлікту, Тетянин

05.10.2015

Релігія і політика на Україні. Про природу конфлікту

Владислав Ігорович Петрушко, доктор церковної історії, доцент Православного Свято-Тихонівського гуманітарного університету, шеф-редактор інтернет-порталу «Седмица.Ru » висловив думку про зв’язок політичних і релігійних конфліктів на Україні.

Релігія і політика на Україні. Про природу конфлікту, Тетянин

Україна: протистояння схід-захід

Україна являє собою дуже складне і неоднорідне явище, вона розділена сама в собі, в ній чітко простежуються регіони зі своєю особливою специфікою, особливим менталітетом населення. Між сходом і півднем України особливих протиріч немає, а от, якщо говорити про протистояння схід — захід, тут все набагато складніше.

Східні українці завжди тяжіли до Росії, а західні історично тривалий час перебували в підданстві Польщі чи Австро-Угорщини. Вони вважають себе частиною Європи, прагнуть до Євросоюзу. Це прагнення породжує відповідну політичну діяльність.

Крім цього є і релігійний момент поділу: схід — православний, захід — це в основному уніати, греко-католики. Уніатство домінує у західному регіоні.

На Західній Україні із-за поширеності тут націоналістичних ідей і неприйняття Православ’я уніатами дуже високий ступінь політизації церковного життя. Та й по всій Україні расселившиеся там галичани неабияк «каламутять воду», привносячи націоналізм і релігійне протистояння в регіони, де їх раніше ніколи не було.

Можна говорити про те, що привнесення націоналістичного фактора в церковне життя саме уніатами парадоксальним чином породило розкол у Православ’ї. Прагнення до автокефалії — це ідеологічна лінія, яка розвивалася на Україні в основному в тісному зв’язку з розвитком націоналістичного руху.

З одного боку, існує вже майже столітня тенденція до розвитку націоналізму на Україні, з іншого — нинішня політичне життя цієї країни, що представляє абсолютно трагікомічне явище, — все це накладає такий відбиток на церковне життя, що неминучі конфлікти на релігійному ґрунті. Саме політика, що вноситься в релігійне середовище, призводить до того, що на Україні постійно виникають проблеми, пов’язані з розколами, поширенням уніатства і масовим розвитком різних сект.

«правіше» партія, тим вона більш антиправославна

Важко однозначно класифікувати, які політичні сили стоять за тими чи іншими релігійними організаціями. Найбільш оскаженілі націоналісти на Україні — це УНА-УНСО (Українська національна асамблея — Українська національна самооборона). Це люди, які, по суті, сповідують фашистські погляди, націоналізм в самій крайній формі. І тут можна цілком точно говорити про те, що, так званий «Київський патріархат», очолюваний Філаретом (Денисенко), анафематствованным і расстриженным колишнім митрополитом Київським, мав з цією організацією самі тісні відносини.

Є документи (їх колись опублікував глава прес-служби Української Православної Церкви Василь Семенович Анісімов), які показують, що структура Філарета (Денисенка) дуже тісно співпрацювала з цими вкрай правими націоналістами. «Київський патріархат» навіть постачав їх обмундируванням, технікою та ін. — все це у 1992-1993 рр. відбувалося з Заходу на Україну під грифом гуманітарної допомоги через «Київський патріархат» (наприклад, так передавалося те, що залишилося від колишньої армії НДР).

У 1995 р. в Києві мали місце сутички, викликані смертю лжепатріарха Київського Володимира Романюка. Тоді на Софійській площі було учинено справжнісіньке побоїще, яке спровокували ці самі націоналісти-бойовики.

Але крім ультраправих і більш респектабельні праві політичні партії (знову ж таки пов’язані, насамперед, з політиками з Західної України) сприяли і продовжують надавати підтримку т. н. «Київського патріархату», і т. зв. «Української автокефальної православної церкви» і уніатам, — кому завгодно, лише б не Московському Патріархату. Майже всі праві партії в Україні сприяють саме розкольникам або уніатів, але не канонічної Української Православної Церкви.

З іншого боку, є безліч партій (як, наприклад, Блок Тимошенко), які намагаються демонстративно дистанціюватись від будь — яких спроб пов’язати їх діяльність з тією чи іншою конфесією. Можна згадати, як Тимошенко вирішила в минулому році відмежуватися від зустрічі, нарочито влаштованої президентом Ющенком Патріарху Константинопольському Варфоломію. Така позиція, до речі, багато в чому дозволяє Тимошенко знайти підтримку не тільки на Заході України, але й у частині східних українців.

Церковні відносини і імперські амбіції

Питання про політичне підґрунтя візиту Патріарха, звичайно, провокаційний. Патріарх сам однозначно заявив, що його візит буде пастирським і тільки. Патріарх як мудрий архіпастир, безумовно, постарається уникнути будь-яких спроб трактувати його візит в політичному ключі. І це природно: Церква — поза політикою. Інша справа, як приїзд Святійшого на Україну сприйматимуть самі політики і взагалі весь український народ, які будуть робити висновки.

Нікуди не подітися від того, що питання нашого духовного єдності має політичну складову. Буде Україна дружньої Росії країною чи ні? Це питання сьогодні неминуче спонукає згадати нашу спільну історію, і наші спільні духовні корені. Думаю, що безлічі українців, налаштованих на збереження духовної та культурної єдності з Росією, встановлення дружніх відносин між нашими державами, візит Патріарха, безсумнівно, додасть імпульс до подальших зусиль у цьому напрямку.

У рамках візиту на державному рівні була організована зустріч Патріарха Кирила з президентом Ющенком. Можна сказати, що візит носить і державний характер в тому сенсі, що держава теж є стороною, що запрошує. Точно так само президент Кучма приймав Папу Римського, президент Ющенко — Патріарха Константинопольського Варфоломія. Правда, в обох випадках почесті, воздаваемые релігійним лідерам, помітно виходили за рамки традиційних жестів ввічливості — було очевидно, що влада України прагнуть дотримуватися саме політичну вигоду.

стосовно візиту Патріарха Кирила можна сказати, що наш Предстоятель має величезний досвід роботи в якості керівника Відділу зовнішніх церковних зв’язків і по природі своїй діяльності він завжди прагнув з усіма, ів тому числі — політиками, шукати і знаходити спільну мову, компромісні рішення, вести діалог. Думаю, що в налагодженні нормальних відносин з державними властями України це має велике значення, і можна сподіватися, що в цьому сенсі візит Патріарха змінить ситуацію в кращу сторону.

Слід зазначити, що нинішній візит Предстоятеля Руської Церкви проходить в обстановці, в політичному плані більш спокійною, ніж минулорічний візит Патріарха Алексія II, коли напруженість була викликана спробами втягнути Патріарха Варфоломія в релігійні конфлікти на Україні. Слава Богу, цього вдалося уникнути. Сьогодні, як мені здається, діалог між главою Російської Православної Церкви і главою Української держави може виявитися набагато більш успішним.

Взагалі, як видається, з боку влади України має місце багато нерозуміння реалій церковного життя в країні. Найчастіше українська державна влада екстраполює свої складні стосунки з владою Росії на церковне життя, намагається оцінювати через призму їх релігійні відносини в країні. Звідси і виникають численні проблеми.

Може бути, Патріарх вдасться використати зустріч з представниками вищої державної влади України для того, щоб донести до їх свідомості, що прагнення політиків реалізувати будь-яку ціну ідею створення «єдиної помісної церкви» на Україні, на жаль, обертається втручанням у церковне життя, насильством над нею. Сподіваюся, Патріарху Кирилу вдасться переконати Віктора Ющенка в тому, що на Україні вже існує ця єдина Помісна Церква в особі канонічної Української Православної Церкви, і що її канонічну єдність з Московським Патріархатом не слід сприймати як спробу неодмінно підкорити Україну влади Москви, реалізуючи некии міфічні імперські амбіції Росії, про які так часто говорять українські політики.

Минулорічний візит Патріарха Алексія фактично був обмежений відвідуванням Києва. Але і тоді православні віруючі свідчили свою вірність єдиному Російському Православ’ю. Нинішній візит Патріарха Кирила охоплює, по суті, всю Україну, в т. ч. Західну. Резонанс від нього буде, як можна очікувати, набагато більшим. Так що владі України багато речей, ймовірно, стануть більш зрозумілі, і ігнорувати прагнення більшості православних віруючих України зберігати єдність з Російською Православною Церквою буде вже просто неможливо.

Короткий опис статті: україна політика

Джерело: Релігія і політика на Україні. Про природу конфлікту — Тетянин День

Також ви можете прочитати