Демократія і тоталітаризм

Сергій залигін, Культура, демократія і тоталітаризм, Скачати книгу

23.12.2015

Сергій Залигін

Культура, демократія і тоталітаризм

Сергій Залигін

Культура, демократія і тоталітаризм

примітки

«Демократія і культура» — під таким приблизно назвою останнім часом у пресі з’являється безліч виступів. І це зрозуміло: до того штовхає авторів все те, що називається нині (до місця, а частіше — не до місця) сучасною російською демократією.

Треба, однак, зауважити: ну а де, справді, чим, в яких поняттях шукати відповіді на наші запитання, якщо не в поняттях культури? І що насамперед слід з приводу подібних культурологічних статей сказати?

По-перше, зазначимо, що автори займаються в своїх пошуках не стільки культурою як такою, скільки нескінченним цитуванням — хто, де і коли з авторитетних думок про культуру сказав.

По-друге, чи не всі ці виступи пронизані однією думкою: даєш демократію, а вже вона-то, безумовно, видасть на-гора культуру!

Ця тенденція, будучи виражена і з великою ерудицією, і дуже культурно, все одно залишається некультурною. Більш того — неприйнятною по відношенню до культури. Я зовсім не маю на увазі дорікати когось персонально, мова йде про ситуації, що нині ситуації, в якій треба подати й свій голос.

На мій погляд, це, загалом, дивне уявлення, ніби демократія мало не обов’язково передує культурі, дуже дивна передбачається послідовність: спочатку демократія, потім — культура. Методологія явно кульгає хоча б тому, що культура історично з’явилася набагато раніше демократії, коли цього поняття — в нинішньому його розумінні — і зовсім не було. Лише через довгий час культура справила на світло демократію, але ніяк не навпаки.

Якщо мати на увазі державні формації, саме культура (включаючи і науку і техніку) обумовлює зміну рабовласництва феодалізмом, феодалізму капіталізмом і невдалу спробу соціалізму змінити капіталізм. Цю невдачу слід пояснити ще й тим, що соціалізм, володіючи політичною ідеєю, не володів своєю власною культурою, вважаючи, що вона сама собою з’явиться в результаті революції. Але як показала подальша практика, соціалізм далі соцреалізму не пішов. І це при тому, що ніхто і ніколи не ображав своїх попередників і всю попередню культуру настільки ж грубо і бескультурно, як це робив соціалізм.

На цей випадок соціалізм обзавівся власними теоріями соцбудівництва і комуністичного майбутнього, у той час як всі попередні соціальні і державні формації приходили і йшли як би самі по собі, у результаті зміни культур, а зовсім не в силу чиїхось задумів і фантазій. Фантазій, які до того ж ні багато ні мало оголошували себе початком історії людства, вважаючи, що починають вони мало не з нуля. Адже в історії нуля немає. У всякому разі, він нам невідомий і не буде відомий ніколи. Практика соціалізму була протиприродною: ледь людина ставав керівником своєї партії, як тут же він оголошувався і «видатним» теоретиком, і «основоположником». Не кажучи вже про Леніна, і Сталін ставав таким, і Хрущов, і Брежнєв. Так адже і Горбачов не уникнув, куди там. І Єльцин хилить туди ж. А нова російська демократія теж вважає себе невичерпним джерелом культури.

Велика біда! Теорії, терміново розроблені апаратними помічниками на першу вимогу першої особи, — хіба це не біда?

Демократія як політичне явище — тимчасова, а сталість (відносне) вона може знайти тільки в надрах культури.

Одна з основних завдань демократії (усупереч помилковому поняттю «радянський народ») — створення прийнятних умов існування і співіснування різних верств і прошарків суспільства, якщо на те пішло — різних його станів.

Але тут, однак, треба повернутися до вихідних понять, передусім до поняття культури.

Важка справа. Набагато більш важкий, ніж збір цитат на цей рахунок, значна частина яких не стільки уточнює, скільки розмиває це поняття.

Але нічого не поробиш — доведеться вдаватися до цитат. Хоча б і самим ходовим.

До енциклопедичним.

Якщо Даль у 1881 році говорив досить коротко і зрозуміло, що культура (в тому сенсі, який нас цікавить) є «освіта розумове і моральне», то останні наші словники та енциклопедії видають на цю тему великі статті та все одно не можуть впоратися. Тема-то все ускладнюється, все розмивається, все більше вимагає виступів і розшифровки, оскільки культура дійсно все різноманітніше впливає на людство.

І ось уже «Словник російської мови» 1982 року, через сто років, із шкіри лізе, щоб довести до відома читача, що ж все-таки являє собою це поняття:

«1. Сукупність досягнень осіб-го суспільства у виробничому, суспільному й духовному житті. 2. Рівень розвитку, ступінь розвитку якоїсь галузі господарської або розумової діяльності. 3. Наявність умов життя, відповідних потребам освіченої людини. 4. Освіченість, освіченість, начитаність. » і ще 5, 6, 7 — вже в спеціальному, а не в загальному сенсі, не в тому, що нас, власне, цікавить.

У Великій Радянській Енциклопедії (1953) існування поняття єдиної «культури» заперечується, зате на багатьох сторінках викладається, що є «соціалістична культура»: що це «вища форма культури, вперше склалася в Радянському Союзі після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в ході будівництва соціалізму» і «комуністична ідейність, народність, гармонійне поєднання радянського патріотизму і пролетарського інтернаціоналізму», «спадкоємність кращих, прогресивних завоювань культури всіх часів і народів, національна форма, в якій виражено соціалістичний зміст». «Соціалістична культура проникнута пролетарським, соціалістичним змістом».

І т. д. і т. д. в тому ж дусі, як я вже сказав — на кількох сторінках.

Ніяк не згадаю, що ж все-таки я думав, читаючи всю цю абракадабру в ті, 50-ті роки? Вірніше всього — нічого не думав.

«Радянський енциклопедичний словник» (1990) загалом повторює словник вище вже цитований, — «Словник російської мови» 1982 року, додаючи «від себе», що культура — це «обробіток, виховання, освіта», «історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини», а також «сфера духовного життя», «світогляд, способи і форми спілкування людей». На жаль, все це нічого певного в поняття культури не вносить. Нічого певного, ніж коротке пояснення Володимира Даля: культура — це є «освіта розумове і моральне».

Краще ж і конкретніше всього культура відчуває себе, коли вона сприймається як історія людства, як невід’ємна її частина.

Історія людства теж перестає бути історією без історії культури. Тим більш прикро безкультурне її виклад.

Культура.

Слово і взагалі-то розумніші і мудріші за нас, і ми, якщо б захотіли, могли б протягом всього свого життя розглядати і вивчати мудрість одного-єдиного слова нашої мови.

Слово мудріше нас як раз в тій же самій мірі, в якій людство мудрішими свого єдиного, окремо взятого покоління, а все те, що ми називаємо розвитком та прогресом людства, базується на консерватизмі слова, на його сталість, нехай і відносному, а все-таки постійності. Ґрунтується на культурі слова.

Якщо уявити собі, що кожне покоління створювало б для себе свій власний мову, — який розвиток, який прогрес і яка культура могли б виникнути і розвинутися? Яка взагалі могла б відбутися людське життя?

Розвиток від покоління до покоління мови, поповнення розумового багажу кожної нації — це і є прогрес, при якому слово встигає не тільки за практичними діями людей, але і за їх сподіваннями.

Я нині тому й сподіваюся на майбутнє своєї країни, що, при всіх …

Короткий опис статті: демократія і тоталітаризм Сергій Залигін — Культура, демократія і тоталітаризм, Скачати книгу безкоштовно в форматі fb2, txt, mobi або epub, Читати онлайн Сергій Залигін — Культура, демократія і тоталітаризм, Скачати книгу безкоштовно в форматі fb2, txt, mobi або epub, Читати онлайн

Джерело: Сергій Залигін — Культура, демократія і тоталітаризм, Скачати книгу безкоштовно в форматі fb2, txt, mobi або epub, Читати онлайн — RomanBook

Також ви можете прочитати