Марксизм і сучасність

Соціологічна концепція марксизму, Соціологія, Студентська бібліотека

02.10.2015

Соціологічна концепція марксизму

Розвиток суспільства як природно-історичний процес

Елементи позитивістського і натуралістичного підходів до суспільства і людини властиві соціологічного вчення марксизму. При створенні цього вчення німецькі вчені Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820 — 1895) відштовхувалися від натуралістичних установок позитивізму,, який вимагає розглядати соціальні явища як об’єктивні факти і будувати суспільствознавство за зразком природничих наук, з характерним для останнього причинно-наслідковим поясненням процесів і явищ навколишнього світу. Це дало їм можливість тлумачити прогрес суспільства як природно-історичний процес. На їх переконання, природно-історичний процес розвитку людства є таким же закономірним, необхідним і об’єктивним, як і природні процеси.

Вчення про суспільно-економічні формації

Конкретизація етапів розгортання природно-історичного процесу здійснюється К. Марксом та Ф. Енгельсом через вчення про суспільно-економічні формації. Саме поняття «освіта» К. Маркс запозичив із сучасного йому природознавства: їм в геології, географії, біології визначалися певні структури, пов’язані єдністю умов створення, подібністю складу і взаємозалежністю елементів. У марксистському вченні характеризовано п’ять суспільно-економічних формацій: первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична (з першою фазою — соціалізмом). Кожна з них створює послідовні щаблі історичного процесу, завершуючись комунізмом, який у майбутньому повинен перемогти у всесвітньо-історичному масштабі.

Спосіб виробництва матеріальних благ

Чому ж здійснюється цей висхідний розвиток людства? К. Маркс і Ф. Енгельс вважали, що спонукальні фактори суспільного розвитку містяться в матеріальній, економічній сфері. В основі кожної формації лежить певний спосіб виробництва матеріальних благ, що складається з продуктивних сил (прогресивна частина) і виробничих відносин (консервативна частина). Продуктивні сили перебувають у процесі постійних змін і вдосконалення, тоді як виробничі відносини стримують цей розвиток своїми малогнучкими застиглими формами. Цей конфлікт всередині способу виробництва врешті-решт призводить до вибуху і заміни старих виробничих відносин новими.

Базис і надбудова

у Свою чергу, зміни в економічному фундаменті (базисі) неминуче викликають зміни і в надбудові — складній системі суспільних позавиробничих відносин і форм суспільної свідомості. Загалом схематичне уявлення про марксистське розуміння суспільства та його структури може виглядати так, як зображено на рис. 7.

Соціальні революції

Одна суспільно-економічна формація замінюється іншим в процесі соціальних революцій, яких, відповідно, є чотири типи: соціальні революції при переході від первісного до рабовласницького і від рабовласницької до феодальної формації, буржуазна і соціалістична революції. Дійовими особами революцій є класи-антагоністи: раби й рабовласники, селяни і феодали, пролетарі і буржуа.

Отже, соціологічна концепція марксизму будується на визнанні дії в природно-історичному процесі об’єктивних закономірностей, сформульованих в таких законах:

— закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил;

— закон первинності базису і вторинності надбудови;

— закон класової боротьби і соціальної революції;

— закон природно-історичного розвитку людства через зміну суспільно-економічних формацій.

Місце людини в суспільному розвитку

Що ж може людина залізної схеми всесвітньо-історичного прогресу? Відповідь К. Маркса та Ф. Енгельса полягає у трактуванні свободи людини через пізнання ним цих закономірностей розвитку людства і можливості діяти у відповідності з ними. Змінити або відмінити їх взагалі людина неспроможна. Марксівський вираз

Соціологічна концепція марксизму, Соціологія, Студентська бібліотека

Рис. 7. Громадська будівля в соціологічній концепції марксизму

«суспільне буття визначає суспільну свідомість» є також свідченням нікчемності людини, звуження меж її творчої діяльності, сковування духовної активності особистості, недооцінки її ролі інтелекту як джерела розвитку і багатства суспільства.

Відмінності між позитивізмом і соціологічної концепції марксизму

Розвиваючись у руслі позитивізм, соціологічна концепція марксизму, проте, не співпадає повністю з його положеннями. Відмінності між позитивістської парадигми та соціологією марксизму полягають у тому, що:

— соціологічна концепція марксизму розглядає суспільство як продовження і вищий продукт природи, а як об’єктивну реальність особливого роду, яка саморозвивається; причини розвитку суспільства необхідно шукати в ній самій, а не поза його;

— на основі позитивістських соціологічних концепцій будуються численні спроби вдосконалення існуючого капіталістичного ладу через реформи і соціальну політику держави. Позитивістська соціальна політика визнає лише еволюційний тип суспільного розвитку і заперечує необхідність соціальних революцій, вважаючи, що будь-яке суспільство можна реформувати, а соціальні конфлікти вирішити мирним шляхом, в чому велика роль належить саме соціології. Марксизм вважає капіталістичне суспільство принципово нездатним до подальшого існування, заперечує саму можливість його реформування і вдосконалення, прирікає його на загибель;

— марксистська соціологічна концепція порушує позитивістський принцип об’єктивності наукового знання, відкрито стаючи на захист одного класу — пролетаріату і відверто прагнучи знищення іншого класу — буржуазії. Тому вона є не тільки і не стільки теорією, як ідеологією і політичною практикою, закликом до насильницького повалення буржуазного ладу;

— соціологічний позитивізм прагне будувати свої концепції і теорії на базі досвідчених даних. Марксизм в соціології надає виняткової важливості інтерпретації категорій і понять, залишаючи поза розглядом проблему надійності емпіричної бази і зв’язок між емпіричним і теоретичним рівнями дослідження. Згодом це призведе до однобічності трактування капіталізму і нехтування його нових ознак: підвищення рівня життя пролетаріату, зростання середнього класу, успішність здійснення реформ і раціонального планування і т. д.

Соціологічна концепція марксизму вже з часів її розробки та оформлення викликає появу великої кількості критичної літератури. Назвемо лише деякі основні підходи до критичного аналізу соціології марксизму,

Критичний аналіз К. Поппера

Англійський філософ Карл Поппер (1902-1994) у своїй широковідомій праці «Відкрите суспільство та його вороги» містить спеціальний розділ «Метод Маркса», в якому характеризує спочатку привабливі риси його соціологічного вчення. До них К. Поппер відносить:

— гуманістичний імпульс, що лежить в основі марксизму і спрямований на звільнення всіх пригноблених і експлуатованих;

— спробу застосувати раціональні методи до вивчення проблем суспільного життя. Хоч ця спроба виявилася, нарешті, невдалою, проте вона викликала величезний вплив на наступних дослідників суспільного життя. Маркс К., пише К. Поппер, відкрив нам очі та загострив наш зір — повернення до домарксівської суспільної науки вже неможливе. Всі сучасні К. Марксу дослідники соціальних проблем зобов’язані йому, хоча можуть цього і не усвідомлювати;

— щирість і відвертість марксизму, його гаряче прагнення допомогти пригнобленим, відкрите відстоювання інтересів робітничого класу, який на той час був найбільш експлуатованою частиною населення розвинених країн, відкрита ворожість до експлуататорів пролетаріату і винуватців його жахливого стану життя — буржуазії, все це не могло не викликати симпатій до такої теорії, особливо серед молоді, і забезпечило більшу популярність ідей марксизму, їх поширеність в усьому світі.

Для чого потрібна критика марксизму

Навіщо ж тоді критикувати К. Маркса, запитує К. Поппер і сам відповідає: це варто робити тому, що

Що Маркс був лжепророком, пророцтва якого збулися; він ввів в оману багато людей, які повірили йому; він несе за це моральну відповідальність. Відверте відстоювання інтересів тільки одного класу призвело до того, що теоретичні побудови К. Маркса не були по-справжньому об’єктивними; він свідомо чи підсвідомо закривав очі на ті явища, які суперечили його ідеологічних і політичних переконань, а отже, позбавляли його теорію справжньої науковості. Крім того, метод К. Маркса спирався на ідею детермінізму, тобто причинну зумовленість явищ суспільства за аналогією з причинно-наслідкових зв’язків у природі. Але суспільство — це не пряме продовження природи, воно має свою специфіку і автономність. Не можна змішувати наукові передбачення фізики або астрономії з історичними пророцтвами.

«Закриті» суспільства як реалізація ідей марксизму

Тому ретельно описані рецепти руйнування капіталістичного суспільства не супроводжувалися у К. Маркса науково обґрунтованими приписами побудови нового, соціалістичного суспільства, він не залишив по собі ніякої плідної спроби створення конструктивної економічної політики на майбутнє, що згодом викликало численні невдалі спроби більшовиків після революції побудувати нове суспільство раціональним шляхом; це вдалося їм тільки ціною жахливого примусу, репресій і неймовірних людських втрат. Наслідком реалізації марксистського вчення в соціалістичних країнах, пише К. Поппер, була побудова «закритого» типи суспільств з їх тоталітарними режимами, придушенням свободи особистості і прав людини. І тільки тепер з величезним трудом ці країни починають будувати «відкриті», демократичного типу суспільства.

Критичний аналіз Р. Арона

Французький соціолог Раймон Арон (1905-1983) у своїй книзі «Етапи розвитку соціологічної думки» теж присвячує соціологічного вчення Маркса К. окремий розділ, одну з частин якого він називає «Двозначність марксистської соціології». Він починає з визнання правомірності вживання Марксових понять «продуктивні сили», «виробничі відносини», «спосіб виробництва», «базис і надбудова» для соціологічного аналізу будь-якого суспільства. Але, на його думку, Маркс К. вдається до неприпустимого паралелізму економічних явищ, з одного боку, і класової боротьби і соціальних революцій, з іншого.

Автоматичний паралелізм економічних і соціальних процесів та його неспроможність

Р. Арон вважав, що ці дві групи явищ роз’єднуються самою історією; вони автоматично проходили один за одним, а зміни в економічній сфері зовсім не ведуть до неминучих змін у соціально-політичній і духовній сферах. Прикладом цього, на думку Р. Арона, є те, що:

— одному й тому ж рівню розвитку продуктивних сил можуть відповідати різні виробничі відносини і різні соціальні устрої (капіталізм та соціалізм);

— з розвитком продуктивних сил при капіталізмі класова боротьба не посилюється, а, навпаки, послаблюється;

— там, де продуктивні сили були найбільш розвиненими, соціалістичних революцій не було і т. д.

Отже, робить висновок Р. Арон, Марксів паралелізм руйнується, а історія не підтверджує схем К. Маркса і його визнання вирішальної ролі економічних факторів у суспільному розвитку.

Критичний аналіз П. Сорокіна

Російський, а згодом американський соціолог Пітірім Сорокін (1889-1968) у деяких своїх роботах вдається до критичного аналізу таких положень К. Маркса, як закон абсолютного зубожіння робочого класу («Пролетаріату нічого втрачати, крім своїх ланцюгів») і зростання його чисельності внаслідок зубожіння середнього класу, твердження про концентрації багатств в руках небагатьох капіталістів і тощо

Неспроможність прогнозів К. Маркса щодо майбутнього капіталізму

П. Сорокін підкреслює, що історія не підтвердила гіпотез К. Маркса та його пророцтв. На підставі величезної кількості статистичних даних П. Сорокін приходить до висновку, що економічні умови існування пролетаріату не погіршувались, а поліпшувалися; середній класу капіталістичних країнах не зникав, а кількісно зростав і ставав основою процвітання країни і запорукою політичної стабільності; багатства не концентрувалися в руках одиниць, а навпаки, спостерігалася «дифузія» (поширення, розтікання) власності шляхом придбання працівниками акцій своїх та інших підприємств. Надзвичайно гостро П. Сорокін критикує марксистський підхід до людини, яка в цьому вченні перетворюється в іграшку, маріонетку в руках сліпих економічних сил. Теорія К. Маркса, вважає П. Сорокін, принижує людину до рівня тварини; відбувається деградація особистості, для якої немає нічого святого; людські відносини дегенерують до рівня жорстокої боротьби, нічого не варто вбити людину. У вченні Маркса відбувається і девальвація (тобто знецінення) етики і права; вони стали лише «рум’янами і пудрою» для того, щоб зробити «макіяж» непоказному тілу економічних інтересів.

Критичний аналіз П. Монсона

Шведський соціолог Пер Монсон у своїй книзі «Сучасна західна соціологія» у розділі «Марксизм», по-перше, дає характеристику соціологічного вчення К. Маркса, а по-друге, простежує його еволюцію у XX ст. Він також зазначає, що марксизм — це насамперед радикальна революційна ідеологія, що значно зменшує її науковий потенціал; марксизм також дуже пов’язаний з натуралізмом, коли історичний розвиток сприймається буквально як природний і необхідний процес, непідвладний людям. П. Монсон докладно досліджує трансформації та модифікації марксизму сучасному світі і аналізує так званий західний марксизм, в якому силами Антоніо Грамші (1891-1987) та інших вчених і політичних діячів марксизм модернізується через висунення на перший плав суб’єктивних факторів. Ці «вдосконалювачі» марксизму виявляють підвищений інтерес до ролі надбудови в політиці і суспільному розвитку, відмежовуються від уявлень про існування об’єктивних законів історії, відзначають великий ролі інтелігенції в суспільстві, розглядають революцію не тільки як завоювання політичної влади з наступним одержавленням планової економіки, але і створення нової культури і нових ідей. Ці прагнення уникнути однобічності і недоліків старого марксизму, спроби надати йому привабливий «людської особи» обумовлюють згодом виживання марксизму в оновленому вигляді в розвинених країнах Заходу, але перш усього лише як одна з можливих спроб пояснення суспільства в соціологічній науці; а практично-політичне значення марксизму в сучасному світі різко впало, особливо після розпаду СРСР і припинення фінансової підтримки марксистських партій у різних країнах, свідченням чого є нечисленність складу цих партій та їхня незначна роль у політичному житті сучасних західних країн.

Неомарксизм і сучасність

П. Монсон розглядає ситуацію в посткомуністичних країнах після повалення тоталітарних режимів. На його думку, в їх сучасному житті можна зустрітися з певним парадоксом: неприйняття марксизму і його гостра критика не може скасувати у відношенні цих країн дію марксового опису первинного накопичення капіталу.

Парадокси розвитку посткомуністичних країн

в даний час на всьому посткомуністичному просторі відбувається процес перерозподілу власності в диких формах ранньокапіталістичного розвитку: закладаються нові династії багатіїв, відбувається зубожіння основної маси населення, різко погіршуються умови існування і виживання людей, зростає поляризація населення, безкарно порушуються закони і т. д. Такі або подібні процеси відбувалися в західних країнах 200 років тому, коли там входив у життя молодий капіталізм, який так точно описав у своїх творах К. Маркс. Тому, підкреслює П. Монсон, у перехідний період від соціалізму до капіталістичної ринкової економіки зростає загроза пожвавлення марксизму, посилення впливу комуністичних і соціалістичних партій на хвилі невдоволення населення умовами свого життя і ностальгію за старими часами.

Критичний аналіз українських соціологів

Великий сили критичний заряд з соціології марксизму міститься і в працях українських соціологів. Вони розкривають обмеженість наукового потенціалу цієї концепції її відвертою ідеологічною та політичною заангажованістю, невиправданим зведенням рушійних сил суспільного розвитку до суто економічних факторів, однобічністю гуманістичної лінії марксизму на захист інтересів тільки одного класу — пролетаріату, недооцінкою людини як суб’єкта і активної діючої сили історії і тощо

Місце і роль марксизму в соціології

Отже, місце і роль соціології марксизму в історії соціологічної думки визначається тим, що функціонування суспільства, свідомість і поведінку людей, які в ньому живуть, аналізуються, насамперед, через призму матеріальних умов життя, через протиріччя і конфлікти в способі виробництва. Деякі положення марксизму не втратили досі своєї сили, але саме життя довело неспроможність загальної соціологічної побудови марксизму, показало, що капіталізм, так і людство в цілому, розвиваються не за його сценарієм.

Короткий опис статті: марксизм і сучасність Навчальні матеріали, лекції, конспекти, курси, підручники, книги

Джерело: Соціологічна концепція марксизму — Соціологія — Студентська бібліотека онлайн

Також ви можете прочитати