Структура політики

Стратегічні напрями структурної політики соціально-економічного

11.10.2015

Стратегічні напрями структурної політики соціально-економічного розвитку регіонів

Стратегічні напрями структурної політики соціально-економічного

Із поняттям структури пов’пов’язана найглибинніша сутність будь-яких речей і явищ. Там же, де йдеться про суспільний розвиток, структурні трансформації виступають найважливішим фактором динамізму й ефективності. Проблеми, що виникають у процесі структурування економічної системи, характеризуються складністю й нелінійністю.

На жаль, структура економіки регіонів України, яка склалася сьогодні, у цілому неефективна, більше того, економічно та екологічно небезпечна. Основу її станів¬лять енерго — та матеріаломісткі виробництва, що призводить до перевитрачання природних та людських ресурсів і водночас не задовольняє потреб в інвестиційних ресурсах, споживчих товарах і послугах. Сьогодні структурна перебудова економіки повинна бути спрямована на випуск необхідної споживачам продукції, на наповнення споживчого, виробничого та інвестиційного ринків. Потрібно глибоко вивчати тенденції сучасного НТП, структурні зрушення у світовій економіці, стан і динаміку кон’кон’юнктури на світових ринках, а також приділити велику увагу пошукові «ринкових ніш» для вітчизняних підприємств.

Проблемам структурної модернізації економіки регіонів, впливу структурних чинників на якісні процеси їх економічного розвитку присвячені роботи відомих вітчизняних дослідників, зокрема Я. Б. Базилюка, О. С. Власюка, В. М. Гейця, Я. А. Жаліла, І. Ст. Крючкової, В. Р. Сіденка, Тощо Шинкоренко та ін.

Зокрема, В. А. Предборський бачить вирішення проблеми глибокої економічної диференціації розвитку країни в регіональному розрізі та формування конкурентоспроможної структури економіки шляхом проведення ефективної політики детінізації бізнес-сектору [1].

Стратегічне управління соціально-економічним розвитком регіону та формування ефективної структури регіональної економіки суто ринковими методами, із мінімальним утручанням держави розглядає О. В. Черевко [2].

Формування нової структури регіональної економіки на інноваційній основі досліджують Л. І. Федулова та Н. Ю. Бугу [3].

Проте, незважаючи на значно кількість публікацій у зазначеній сфері, у вітчизняній теорії та практиці формування структурних процесів регіональної економіки немає комплексного стратегічного підходу з урахуванням реалій та перспектив розвитку регіону.

Метою статті є аналіз основних тенденцій структурного розвитку регіональної економіки та визначення стратегічних напрямків економічного розвитку регіонів.

Перебудова структури економіки — найважливіше стратегічне завдання соціально-економічного розвитку регіонів України. Як би не розвивались ринкові відносини, досягти істотного економічного зростання та покращення матеріального добробуту населення неможливо без структурної перебудови.

Успішне проведення структурних перетворень територіальної суспільної системи значною мірою залежить від правильності вибору пріоритетних напрямів. Вибір пріоритетів при структуруванні економіки окремих регіонів повинен відповідати таким вимогам: усебічне врахування економічних, екологічних, соціально-демографічних умов і факторів території; найбільш повне та ефективне використання існуючої у регіоні ресурсної бази; впровадження технологій, що відповідають сучасним світовим стандартам; розширення економічної самостійності регіону; формування конкурентного середовища, ринкової інфраструктури та ринкових механізмів саморегулювання економічних процесів; формування та накопичення інвестиційного потенціалу.

Важливим напрямком структурної перебудови економіки є розвиток виробництв, які орієнтуються на місцеві ресурси або ж використовують у своїй діяльності вторинну сировину. Для регіональної економіки вкрай важливо здійснити стратегію ресурсозбереження, яка, з одного боку, забезпечує скорочення питомого витрачання природної сировини на одиницю кінцевої продукції, а з іншого – зменшує негативне навантаження на навколишнє середовище. У свою чергу, обмеженість традиційних природних багатств, зростаючі потреби в них стимулюють процеси вдосконалення технологій на базі більш повної утилізації первинної сировини. По суті, ресурсозбереження й оздоровлення природного середовища – це дві сторони єдиного процесу досягнення еколого-економічної збалансованості у функціонуванні господарського комплексу.

Один із важливих напрямків структурних змін в економіці – досягнення оптимального зв’язку між виробничою та соціальною сферами. Прискорення зростання питомої ваги сфери послуг у структурі суспільного виробництва – це закономірний процес, характерний для всіх розвинутих країн. Зарубіжні економісти констатують, що сьогодні відбувся перехід від «економіки матеріальної продукції» до «економіки послуг». І це цілком зрозуміло: завдяки економічному й соціальному прогресу людства, коли продуктивні сили забезпечують дедалі повніше задоволення матеріальних потреб людей, швидше зростають і потреби в духовних благах та соціальних послугах.

Зміцнення конкурентоспроможності регіональної економіки пов’язаність язане зі структурними перетвореннями економічної системи відповідно до потреб технологічного і соціального прогресу. Адже структурні диспропорції не лише стримують реалізацію економічного потенціалу, але й підвищують вразливість економіки до зовнішніх впливів. Саме тому здатність підвищувати конкурентоспроможність економіки забезпечується глибиною структурних перетворень, зумовлених необхідністю технологічного оновлення виробничої структури та її адаптації до змінних умов внутрішнього та зовнішнього середовища, що призводить до істотних зрушень у галузевій і секторальній структурі національної економіки, насамперед – у напрямку підвищення частки інноваційних виробництв та економічної діяльності з високою часткою доданої вартості.

Отже, проблема структурування регіональної економіки може бути зрозумілою як завдання превентивної адаптації: розвиток і зростання економіки через установлення пріоритетів повинні бути зорієнтовані на безперервну модернізацію, націлену на забезпечення здатності пристосовуватися до змін і нових викликів часу. Ідеться про відповідну структурну політику, зорієнтовану здебільшого на зниження потенційної вразливості економіки до зовнішніх та внутрішніх коливань за рахунок ефективної системи економічного прогнозування. Разом із тим вирішення проблеми структурної перебудови економіки пов’язаність язується з вибором конкретних обґрунтованих пріоритетів та відповідних заходів, які передбачають узгодженість та системність перетворень економіки регіону.

Складнощі на цьому шляху виникають у разі забезпечення як ефективності (досягнення цілей найкращим способом), так і дієвості (встановлення адекватних до потреб та вимог цілей) державної політики, адже структурні перетворення економічної системи повинні бути спрямовані на визначення джерел потенційної конкурентної переваги й посилення тих видів діяльності, що акумулюють відповідний потенціал.

Між тім в умовах недосконалості ринків і ринкових інститутів у країнах із перехідною економікою лише конкурентні механізми регулювання економічної діяльності не спроможні забезпечити значні прогресивні зміни в структурі економіки країни й покращити її роль у міжнародному поділі праці.

У попередні роки в економіці як країни, так і регіонів структурні перетворення відбувалися переважно стихійно, під впливом зовнішніх чинників, за відсутності єдиної стратегії структурної трансформації на основі пріоритетної орієнтації сировинних та низькотехнологічних галузей на зовнішній попит, що призвело до інтенсивної експлуатації ресурсних порівняльних переваг вітчизняної економіки. Сучасний стан економіки України характеризується наявністю системних диспропорцій.

За умов послаблення інвестиційної активності й відсутності ефективної промислової політики заходь з реструктуризації економіки не призвели до модернізації виробництва на основі передових технологій, що забезпечують конкурентоспроможність на всіх технологічних стадіях виробництва. Не було створен умов для відкриття нових виробництв, які б у перспективи могли забезпечити якісні зміни у структурі національної економіки.

Наявна структурна розбалансованість економіки негативно впливає на потенційні можливості подальшого економічного зростання та покращення конкурентоспроможності в довгостроковому періоді. Водночас сучасна глобальна економіка формує виклики, спроможність реагування на які фактично визначатиме для економіки України перспективи паритетної інтеграції до світового господарства та реалізації стратегічних інтересів (див. рис. 1).

Стратегічні напрями структурної політики соціально-економічного

Рис. 1. Соціально-економічні диспропорції в Україні за 2000 – 2007 роки [4].

Із точки зору потреб структурної модернізації та адаптації економіки регіонів України, найбільш критичними загрозами є:

вичерпання поточних конкурентних переваг галузей економіки регіонів, орієнтованих на зовнішній попит, унаслідок подорожчання імпортованих енергоресурсів;

недостатній рівень використання інноваційного потенціалу як головного чинника адаптаційних можливостей економіки та зміцнення конкурентоспроможності;

відсутність ефективних механізмів перерозподілу капіталу від традиційних до науко — та технологічномістких секторів економіки.

Реалії сьогодення зумовлюють необхідність поєднання в довгостроковому періоді механізмів оптимізації наявної структури економіки з інструментами, які забезпечують формування складових економіки, заснованої на знаннях.

Однією з характеристик структурних процесів в економіці регіонів є надзвичайно низькі темпи зростання питомої ваги обробної промисловості у валовій доданій вартості, що є наслідком, насамперед, структурних зрушень, які відбуваються безпосередньо всередині самої обробної промисловості на користь виробництв із низькою часткою доданої вартості. Тенденції структурної динаміки економіки загострюють суперечності між індустріальною складовою та вимогами розвитку економіки, заснованої на знаннях, формують довгострокові загрози та обмеження для зміцнення конкурентоспроможності регіонів.

Унаслідок цього структура вітчизняної економіки характеризується високою часткою сировинних галузей промисловості та високою матеріаломісткістю промислового виробництва. Використання дешевої робочої сили, енергетичних ресурсів та низьких транспортних витрат не дає можливості забезпечити динамічне зростання конкурентоспроможності економіки.

Кумулятивний показник роботи промислового комплексу у січні-листопаді поточного року зафіксував зниження виробництва на 0,7 % (у січні-листопаді 2007 р. – зростання на 10,7 %). Скорочення кумулятивного промислового виробництва зафіксовано у 7 регіонах (Волинська, Донецька, Дніпропетровська, Івано-Франківська, Луганська, Полтавська області та м. Севастополь), на які загалом припадало 56,3 % реалізованої промислової продукції країни в цілому (див. рис. 2).

Стратегічні напрями структурної політики соціально-економічного

Рис. 2. Динаміка промислового виробництва в регіональному розрізі [4].

Негативні тенденції в промисловому комплексі країни, які набули місце за підсумками 11 місяців, обумовлені зниженням виробництва за всіма основними видами промислової діяльності: у добувній промисловості на 0,6 %; у переробній промисловості на 0,7 % (а саме, за основними її галузями: виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення на 15,4 %, металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів-на 7,6 %, хімічна та нафтохімічна промисловість на 3,1 %, виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів на 0,6 %); виробництво електроенергії, газу та води на 1,3 % [4].

Інноваційна активність промислових підприємств України є надзвичайно низькою порівняно з країнами ЄС. Переважна більшість вітчизняних підприємств залишається поза конкурентною боротьбою, яка в основному зосереджується у сфері безперервного освоєння нових технологій. Водночас внутрішній ринок не став активним споживачем інноваційної продукції вітчизняних виробників, фактично не сприяючи поширенню зовнішніх ефектів та розвитку потенційних внутрішніх чинників підвищення конкурентоспроможності економіки

За 9 місяців 2008 р. обсяги іноземних інвестицій зросли у 26 регіонах, з яких у 13 – нижчими темпами, ніж у відповідному періоді 2007 р. Загалом по Україні їх обсяги зросли на 27,4 % (за 9 місяців 2007 р. – на 24,3 %). 36,4 % іноземних інвестицій припадає на м Київ, тоді як у 14 регіонах країни (Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області та м. Севастополь) питома вага не досягає й 1 %, а загалом становить 6,2 % (див. рис. 3).

Наслідком дії зазначених тенденцій стало формування малоперспективної моделі національної економіки як України, так і її регіонів. Домінування в структурі експорту товарів, порівняльні переваги яких базуються на заниженому курси національної валюти, низькій вартості робочої сили, прямим і прихованому субсидуванні державою базових галузей промисловості, погіршує перспективи зростання національної економіки, умови торгівлі та виснажує національні інвестиційні ресурси.

Стан галузевої структури і якісніх параметрів структури регіональної економіки (технологічна структура, структура кредитів та інвестицій) свідчить про низький рівень розвитку конкурентних можливостей регіонів України. Структурна недосконалість економіки вже в середньостроковому періоді спричинить значне зниження її конкурентоспроможності, прискорене нівелюванням цінових переваг через зовнішні енергетичні цінові «шоки». Усе це потребує цілеспрямованих дій щодо структурної перебудови національної економіки та зміцнення інвестиційно-інноваційних чинників економічного розвитку шляхом проведення активної державної політики, що сприяла б вирішенню проблеми створення конкурентних переваг і підвищенню ефективності економічної системи як країни, так і регіонів. Існує нагальна потреба спрямування економічної політики на формування механізмів накопичення капіталу на перспективних з точки зору стратегічних національних економічних інтересів напрямах економічної діяльності.

Передусім необхідна послідовна структурно-інноваційна та науково-технологічна політика, зорієнтована на реалізацію існуючих та створення нових динамічних національних конкурентних переваг при послідовному поширенні імпульсів зростання в суміжні сектори економіки, забезпечення стійкості регіональних економічних систем, прискорення паритетної інтеграції в сучасну світогосподарську систему, зокрема створення реальних передумов для інтеграції в ЄС. Адже хоча інноваційні зміни в економіці порушують рівновагу через викликані ними структурні зрушення, вони створюють внутрішню енергію зростання й можливості переходу системи в нову якість, значно підвищуючи її конкурентоспроможність. Відсутність визначених орієнтирів та механізмів структурної перебудови економіки фактично є чинником посилення інтенсивності впливу на країну можливих зовнішніх кризових процесів.

Стратегічні напрями структурної політики соціально-економічного

Рис. 3. Міжрегіональні диспропорції залучення інвестиційних ресурсів у регіони України

Необхідність досягнення позитивного впливу структурних чинників регіональної економіки на її конкурентоспроможність ставити перед структурно-інноваційною політикою держави потребу вирішенню в середньо — та довгостроковому періоді комплексу стратегічних завдань, серед яких головними є такі:

орієнтація на збільшення обсягів і розширення складу перспективних технологій, що забезпечують більше зростання доданої вартості;

стимулювання інвестиційного оновлення та модернізації вітчизняної промисловості;

Короткий опис статті: структура політики соціально-економічний розвиток регіонів структура, регіон, конкурентоспроможність, структурні зміни, стратегія, соціально-економічний розвиток, диспропорції

Джерело: Стратегічні напрями структурної політики соціально-економічного розвитку регіонів

Також ви можете прочитати