Зовнішня політика Індії

22.09.2015

Курсова на тему Зовнішня політика Індії
Зміст

Вступ

1. Нові аспекти в політиці Індії після розпаду СРСР

2. Американо-індійські відносини на сучасному етапі

2.1 Індія у зовнішній політиці США

2.2 Американо-індійські відносини в контексті посилення впливу Індії в регіоні

2.3 Військове співробітництво США та Індії

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Введення

На сьогодні Індія є найвпливовішою країною в Південноазіатському регіоні. В цьому відбиваються і перевагу над іншими країнами по території, чисельності населення, а також у сфері економічних відносин.

Ще зовсім недавно Індія, проводячи вкрай миролюбну політику, основні принципи якої були закладені Джавахарлалом Неру, незначно брала участь у світовому політичному житті. Так і в регіоні проявляла себе досить пасивно, якщо не вважати безперервного конфлікту з Пакистаном. Однак, після входження Індії в коло ядерних держав, яке відбулося, до речі при активному опорі США, її вже не можна скидати з рахунків на міжнародній арені. Особливо, якщо враховувати, що й інша сторона індо-пакистанського конфлікту також володіє ядерною зброєю.

Особливо актуальним видається вивчення індійської зовнішньої політики в цілому і відносин з США, зокрема після розпаду СРСР, який тривалий час був стратегічним союзником Індії. Саме в цей час Індії довелося шукати нові внешнполитические орієнтири і на роль одного з таких орієнтирів претендує США.

З боку США останнім часом також відбулися значні зміни в політиці по відношенню до азіатським країнам. Розглядаючи їх як можливих союзників в антитерористичній боротьбі і не в останню чергу – у стримуванні зростаючого впливу Китаю, США в значній мірі пом’якшило свої стосунки, зокрема з Індією.

Мета роботи: проаналізувати американо-індійські відносини в період після 2000 року.

Завдання роботи:

1. Охарактеризувати зміни у зовнішній політиці Індії після розпаду СРСР.

2. Проаналізувати американо-індійські відносини на сучасному етапі

3. Розкрити основні параметри американсько-індійського співробітництва у військовій сфері

4. Проаналізувати місце Індії в зовнішньополітичній стратегії США

У даній роботі були використані наступні джерела та література: роботи С. В. Луньова, присвячені зовнішньополітичної стратегії Індії в сучасному світі, аналітичні матеріали з Інтернет джерел, а також дослідження П. Т. Підлісного, в яких розкриваються нові аспекти політики США після терористичних актів 11 вересня. Слід зазначити, що більшість використаних робіт не виділяють в якості окремої теми взаємодія Індії і США, обмежуючись характеристикою їх зовнішньополітичної стратегії, однак на підставі аналізу цих робіт можна зробити висновки з даної тематики.

1. Нові аспекти в політиці Індії після розпаду СРСР

«Існує стратегічна і технологічна неминучість змінити стратегічні параметри, на яких трималася структура «холодної війни». поступового переходу від світу, є заручником доктрини взаємного неприйнятного збитку. Створення системи протиракетної оборони стало неминучим» [1]. Так прозвучала заява офіційного представника МЗС Індії щодо наміри нової адміністрації США розпочати процес виходу з Договору по ПРО від 1972 року і створювати масштабну стратегічну протиракетну систему країни. Напевно, для багатьох виявилося несподіваним, що Делі цією заявою як би підтримали американські плани. Особливо враховуючи, що Індія у більшості людей в Росії і інших країнах завжди асоціювалася з політикою конструктивного миролюбності і неприєднання.

Ще до здобуття незалежності в 1947 році в поглядах лідерів національно-визвольного руху Індії переважала дуже своєрідна, але з урахуванням історичної обстановки далеко не безпідставна концепція перспектив розвитку зовнішньої політики країни після відходу колоніальної адміністрації. Принципи, закладені «Великої душею» — Махатмою Ганді, — ненасильство, пацифізм розглядалися як споконвічно властиві індійського менталітету. Вони і стали основою індійської зовнішньої політики аж до початку 60-х років. Тоді керівництво на чолі з Джавахарлалом Неру сподівалося з їх допомогою досягти реального результату у світовому політичному процесі, компенсуючи слабкість економіки і збройних сил силою моральних переконань і моральних позицій. Цей підхід з сучасної точки зору міг би видатись дещо наївним, але він певною мірою виправдав себе, здобувши Індії — і Неру особисто — високий авторитет серед держав Азії та Африки, тільки що звільнилися від колоніалізму.

Життя, проте, внесла корективи. У 1962 році Китай у прикордонній війні завдав Індії поразку, вельми осязательно показавши, до яких згубних наслідків призводить недостатня увага до обороноздатності країни та розрахунок тільки на добру волю. А через три роки, у вересні 1965-го, вибухнула війна з Пакистаном знову змусила багатьох індійських ідеалістів не тільки задуматися, але й вжити заходів щодо зміцнення збройних сил. І коли в 1971 році Індія знову вступила в повномасштабну війну з Пакистаном, вона здобула блискучу перемогу. Так під впливом зовнішніх факторів відбувалися зрушення в ідеології зовнішньої політики Делі, зрушення в бік підтримки на належному рівні військової сили і розрахунку на економічну самодостатність. Ядерна програма Індії сягає своїм корінням саме в середину 60-х років. Вже тоді зародилися багато процеси, результати яких ми спостерігаємо зараз.

певною мірою Індія постійно намагалася триматися на відстані від протистояння двох наддержав. Це пояснювалося насамперед прагненням витримувати самостійний зовнішньополітичний курс і не влазити в орбіту їх безпосереднього впливу. Країна, яка розвивалася досить динамічно, мала колосальний потенціал і в перспективі могла претендувати на роль однієї з провідних світових держав, не хотіла «зв’язувати собі руки» різними угодами, які могли б стати перешкодою на тернистому шляху до числа сильних світу цього.

Цим була продиктована і специфіка індійської політики в галузі ядерного роззброєння. Ще не висохли чорнила під Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), а Делі вже заявив про його дискримінаційний характер і прагнення великих держав раз і назавжди закріпити своє привілейоване становище власників суперзброї, а також про рішучості не приєднуватися до договору. При цьому Індія підкреслювала бажаність і необхідність загального ядерного роззброєння (подібним чином повела себе Індія і щодо Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань після 1996 року) [2].

До 70-м рокам Індія стала головним партнером Радянського Союзу у світі, що розвивається. Однак це зовсім не означало втягування Делі в сферу радянського політичного впливу чи якогось ідеологічного споріднення. Цього вимагала політична ситуація. Адже стосунки Індії та США складалися непросто. Індійці, сповідуючи принципи Ганді — Неру і слідуючи ідеям підтримки країн третього світу перед обличчям імперіалізму, не схвалювали американську зовнішню політику в світі того часу, враховуючи агресію у В’єтнамі і проізраїльський курс Вашингтона. Мало суттєве значення і те, що США надавали надзвичайно серйозну допомогу військовим приготувань Пакистану, оснастивши його армію практично за останнім словом тодішньої техніки.

У травні 1974 року відбулося знамените індійське ядерне випробування, коли Індія фактично увійшла в «ядерний клуб», хоча і утрималася від того, щоб оголосити себе ядерною державою (та й сам факт випробування пройшов майже непоміченим, оскільки у наддержав вистачало в той момент турбот на Близькому Сході та в Індокитаї). В цілому навряд чи комусь може здатися дивним те обставина, що в той період Делі довелося приділяти підвищену увагу розвитку свого оборонного потенціалу. Силова складова у зовнішній політиці країни зростала в ці роки насамперед під впливом непростих регіональних реалій, зокрема неврегульованого конфлікту з Пакистаном, а також відверто авантюрного характеру маоїстського керівництва КНР.

Все це, звичайно, не могло не відбитися на умонастроях значної частини населення. До середини 90-х років в індійському суспільстві склалися передумови для утвердження ідеології, яка відповідала б за духом активно проводилася великодержавної політики. Носієм такої ідеології стала партія БДП (Бхаратія Джаната Парті, Індійська народна партія). Вона і прийшла до влади на виборах в лютому 1998 року. Проведені у травні того ж року ядерні випробування викликали в країні справжню атомну ейфорію і сплеск патріотичних настроїв. Початок нового століття ознаменувалося стрімким зростанням військових витрат, загальною модернізацією збройних сил та постійної пропагандою образу Індії як великої держави, чому об’єктивно сприяють помітні позитивні темпи економічного розвитку.

Коли кілька років тому в США почалася дискусія про Договір по ПРО, Індія висловлювала стурбованість з приводу наявних у американців планів. Ще зовсім нещодавно індійські офіційні особи вельми недвозначно висловлювалися з цієї проблеми. «Створення Сполученими Штатами національної системи протиракетної оборони буде сприяти мілітаризації космосу, проти чого Індія завжди виступала. Цей крок підірве стратегічну стабільність, яка була досягнута в останні 20 років завдяки Росії і США» — заявив міністр закордонних справ Джасвант Сінгх у вересні 2000 року [3].

Слід зазначити, що саме до цього часу відносини Делі з Вашингтоном почали теплішати настільки швидко, що затопили велику частину льоду обережності, намерзлого за довгі роки. У березні 2000 року відбувся перший за всю історію візит президента США до Індії. А наприкінці квітня цього року було оголошено і про відновлення американсько-індійського військово-технічного співробітництва.

Ці зміни відбулися в основному за нового американського курсу відносно Індії. Підтримка Пакистану, який у 70-80-ті роки розглядався як один з форпостів в процесі створення кордону проти радянського впливу в Азії, нині навряд чи настільки актуальна для Білого дому. Зміщення акцентів афганського конфлікту від антирадянського до мусульманського і підтримка пакистанської вояччиною талібів, які проповідують священну війну проти США, також зробили Пакистан дуже невигідним партнером. Назріла необхідність знайти в регіоні інші держави, з якими Вашингтон міг би розвивати якщо не союзницькі відносини, то хоча б вигідні довгострокові зв’язки. Індія видається куди більш перспективною, ніж Пакистан, хоча б в силу колосального обсягу ринку. Взагалі економічна складова в американо-індійських відносинах зіграла далеко не останню роль в їх інтенсивному розвитку. Так, США вже давно є першим по значущості джерелом іноземних інвестицій в індійську економіку. У цьому контексті багато спостерігачів і намагаються пояснити заяву МЗС Індії з приводу планів США створити систему національної ПРО.

Крім того, висловлюються думки, що Індія, мабуть, вирішила остаточно відкинути парадигми, пов’язані з часами «холодної війни», оскільки стара система міжнародних відносин лише обтяжувала Делі. До того ж злам існуючих разоруженческих договорів відразу зняв би з порядку денного «індійську проблему» у рамках ДНЯЗ і ДВЗЯВ. В такому випадку в Індії з’явилося б підставу не рахуватися з принципами, закладеними та іншими договорами, отримуючи найширшу свободу дій. В якості підтвердження такого висновку наводяться слова з авторитетної індійської газети «Хиндустан Таймс»: «. система оборони проти ядерних ракет зменшить значення Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань, що створює Індії деякі незручності».

По-друге, підтримку ідеї про створення національної ПРО можна розглядати як свого роду зустрічний крок Делі в діалозі з американцями, зі свого боку вже обозначившими готовність до зниження тиску на Індію, пов’язаного з її ядерними програмами. Для республіканської адміністрації така поступка помітно полегшується тим, що вона абсолютно не налаштована чинити тиск навіть на власний конгрес у справі ратифікації ДВЗЯВ. А раз вже самі Сполучені Штати не прагнуть приєднатися до цієї угоди, то зовсім нелогічними-де виглядали б їх спроби затягнути в нього інші країни.

Робиться припущення, що в Делі, по всій видимості, взяло гору прагнення розвивати відносини з США в таких масштабах, які раніше здавалися індійцям неприпустимими з-за різниці у поглядах або побоювання зіпсувати відносини з Москвою. Раніше можна було позбутися престижу в очах Руху неприєднання, але адже і цей рух багато в чому втратило свою роль після всіх змін у світі. Навряд чи індійці побоюються залишитися без російської військової допомоги, бо, мабуть, добре віддають собі звіт в тому, що Росія сама зацікавлена в індійському ринку озброєнь нітрохи не менше, ніж Індія у поставках з Росії.

А що це саме так, показав недавній візит в Індію міністра закордонних справ Росії Ігоря Іванова. В ході візиту обидві сторони підтвердили обопільну зацікавленість розвивати не тільки військово-технічне співробітництво, але й інші напрямки торгово-економічних зв’язків. Було також підкреслено, що обидві сторони виступають за становлення багатополюсного світоустрою і за формування в Азії збалансованої системи міждержавних відносин, в якій Росія та Індія, як великі держави, грали б гідну роль [4].

до Речі, візит відбувся вже після зробленого Індією заяви щодо американської НПРО. І те, що деякі розбіжності Москви і Делі в даній проблемі ніяк не позначилися на дружній атмосфері, в якій проходив візит, свідчить про міцність російсько-індійських відносин. Відносин, які не тільки вигідні обом країнам, але і служать важливим стабілізуючим чинником як для Азії, так і для світу в цілому.

Короткий опис статті: зовнішня політика індії Тема: Зовнішня політика Індії. Тип: Курсова. У роботі є: виноски більше 10 шт. Мова: російська. Розмістив (ла): Денис. Розмір: 37 кб. Категорія: Історія. Короткий опис: ‘. На сьогодні Індія є найвпливовішою країною в Південноазіатському регіоні. В цьому відбиваються і перевагу над іншими країнами по території, чисельності населення, а також у сфері економічних відносин’ Курсова Зовнішня політика Індії Історія

Джерело: Зовнішня політика Індії

Також ви можете прочитати